Кераміст, який дивує Париж, ні разу не виставляв роботи у рідному Конотопі
Кераміка — це не лише тарілки, горнятка та глечики. Роботи скульптора Юрія Мусатова, який народився у Конотопі, з першого погляду підкорюють незвичними формами і кольорами, а ще мають глибокий філософський зміст.
Витвори нашого земляка можна зустріти у столичних арт-галереях та далеко за межами України, але у Конотопі досі не було жодної експозиції.
Єдиний українець у Міжнародній академії кераміки
Юрій Мусатов народився і виріс у Конотопі. Тут закінчив дитячу художню школу. Каже, бажання творити з’явилося ще з дитсадка. Змалку обожнював малювати у зошитах, робив фігурки із піску та трансформери із пластиліну. Після дев’ятого класу вступив до Сумського училища мистецтв та культури.
Під час навчання художник зрозумів, що найбільше йому подобається робити об’ємні композиції. Саме тоді Юрій усвідомив, що саме цією справою хоче займатися у житті. Сумнівів не залишилося, коли вперше побачив виставку професійних керамістів. Після закінчення училища пішов працювати до вітражної студії у Сумах.
«Усе моє оточення бачило в мені з дитинства архітектора. Та я й сам теж думав, що буду архітектором. Ну хоча ще все попереду! (посміхається, — ред.) На 4-му курсі Сумського училища мистецтв і культури вирішив, що найближчі років надцять буду займатися керамікою. І через рік після закінчення вступив на кафедру художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв, яку успішно і закінчив у 2008 році. Там я почав експериментувати з формою».
У 2017-му здійснилася ще одна мрія митця. Він отримав членство у Міжнародній академії кераміки (IAC). Наразі Юрій Мусатов тут єдиний представник з України. ІАС — професійне інтернаціональне об’єднання для налагодження комунікації між професіоналами у сфері керамічного мистецтва у всьому світі. Понад 60 років Академія є центром міжнародної спільноти і представляє кераміку на світовому рівні.
Юрій Мусатов — неодноразовий переможець міжнародних стипендіальних програм та конкурсів, учасник престижних виставок, симпозіумів, бієнале професійної кераміки. Роботи автора зберігаються в приватних та музейних колекціях України, Польщі, Німеччини, США, Португалії, Іспанії, Словенії, Латвії, Туреччини, Китаю та Кореї. Творчість Мусатова представляє Sky Art Foundation.
Юрій каже, що розвиватися в Україні можна, але треба і виходити за її межі. У людей, які подорожують, змінюється мислення. Українські керамісти мислять застарілими образами, тому і відстають на 20 років у підходах. На думку Мусатова, в українських вишах потрібно ввести курси, на яких майстри розповідали б про сучасні тенденції у мистецтві.
Експерименти із формою та кольором
«Ми звикли бачити готові скульптури і не задумуємося про те, який тривалий, складний і багатошаровий процес передує кінцевому результату», — розповідає кераміст. Як глина в руках скульптора перетворюється на виріб мистецтва, Юрій Мусатов детально показав під час демонстрації проекту «In Progress». Протягом тижня він на очах глядачів робив арт-об’єкти з глини.
Спершу глину ретельно перебивають на дерев’яній поверхні, щоб не було повітря. У руку береться шматочок і виробляється форма. Після цього її підсушують.
Виріб можна не розфарбовувати, або покрити поливами чи англобами — кольоровими глинами. Глазур покривається у декілька шарів. Зазвичай, її майстри купували у Києві або Слов’янську. Останнє, зокрема, вважається містом керамістів. Коли його окупували, українські митці не знали, що й робити. Адже місцевий завод забезпечував глиною всю Україну і Європу. Але згодом місто звільнили і поставки налагодилися.
Після глазурування виріб ставлять у піч, де випалюють його при температурі від 1000 до 1200 градусів. Юрій зізнається, що процес творення може тривати до двох тижнів. Це залежить від задумки і параметрів. «Звичайно я не сиджу над одною скульптурою весь тиждень. Паралельно можу займатися декількома об’єктами», — додає кераміст.
Керамічні світи, до яких варто доторкнутися
Митець перетворює свої виставки на оригінальні перформанси. Велику увагу приділяє саме тактильним відчуттям. Тому відвідувачі можуть не лише дивитися, а й торкатися арт-об’єктів.
Для тижня дизайну у Парижі Юрій створив цикл робіт під загальною назвою «My planet». Це така собі спроба уявити, як могла б виглядати Земля і якою вона може бути через сто, тисячу і більше років. У цій серії 9 об’єктів.
Арт-проект «My Mountain» — 36 об’єктів у вигляді символічних гір, кожна з яких означає прожитий рік. Вершини — наші успіхи, підніжжя — сумніви і кропітка праця на перспективу. Вони, як і прожиті роки, всі різні: великі й малі, чорні й кольорові. Глядач може уявити себе у літаку, звідки він бачить гори, оповиті хмарами. Людина завжди підноситься над всіма випробуваннями, коли дивиться на своє життя з позиції прожитих років.
18 жовтня у столичній галереї «Триптих» відкрилася виставка «Urban Caves»(«Міські печери»). У ній художник відтворив вулканічні ландшафти Каппадокії, одного з найтаємничіших регіонів світу.
Мережа підземних міст, печери і тунелі, вирізьблені з каменю архітектурні структури — нерукотворна краса ґрунту місцевості вражає розмаїттям форм, текстур, відтінки — пише у рецензії арт-галерея.
Побачити «Urban Cabes» усі бажаючі можуть до 29 жовтня.
“Бачу, як моє рідне місто занепадає”
Кераміст показував свої вироби на десятках виставок по всьому світу, але його арт-об’єкти жодного разу не були у Конотопі. Юрій пояснює: організувати виставку не просто. По-перше, треба знайти підходяще приміщення. По-друге, вироби треба якось транспортувати зі столиці. Поки що у Конотопі ніхто не виявив бажання взяти на себе ці організаційні моменти. Без підтримки з боку міста експозицію робити занадто дорого.
Зараз Юрій Мусатов живе і працює у Києві. До Конотопа приїздить рідко, коли є потреба вирішити нагальні справи. Тут живуть мама і сестра кераміста. Емоції від зустрічі з рідними завжди приємні, а от враження від міста суперечливі, зізнається митець.
Каже, щоразу помічає, як Конотоп занепадає. Перше, що бачить встаючи з потяга — руїни вагоноремонтного заводу. Будівлі руйнуються на очах. Хоча їм можна було б знайти гідне застосування, а не просто розбирати по цеглині.
«Нічого нового на вулицях, окрім магазинів, не з’являється. Місто наче завмерло і не розвивається. Чимось нагадує мені Слов’янськ, який оговтується від бойових дій. Але можливо, це лише моє суб’єктивне бачення».
«Справа не лише в інфраструктурі і розбитих дорогах», — зауважує Юрій. Каже, помітив, що молоді у Конотопі нічим зайнятися. Сумно бачити, що конотопці багато п’ють та вживають наркотики. Це є у всіх містах, але у маленьких особливо помітно.
Джерело: https://konotop.city