Велика війна не ділить за віковими ознаками. Зараз захищають Україну і 18-20-річні хлопці й ті, кому далеко за 50. Це – своєрідний тандем сучасності з життєвим досвідом, який неабияк допомагає на фронті. Особливо, вберегти молодих людей.

56-річний Олександр та 53-річний В’ячеслав до широкомасштабного вторгнення проживали в одному селі, розповідає Східне регіональне управління ДПСУ.

У Олександра троє дорослих дітей, троє онуків. Саме заради них він вирішив боронити рідну землю від ворога. Строкову службу він проходив ще наприкінці 80-х років у танкових військах, був інструктором. Тож, певні знання має.

Чоловік згадує, як 24 лютого 2022 року о 5-й ранку вийшов перед роботою у двір з філіжанкою кави та цигаркою. Він почув сильний гул та побачив, як над його головою полетіла ракета у напрямку Полтави. Буквально через 15 хвилин дізнався, що почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну. Каже, що здивований не був. Бо від таких сусідів очікувати можна чого завгодно.

Олександр працював на аграрному підприємстві у рідній Боромлі, що на Сумщині. На нього поширювалася бронь від призову. Але після збору врожаю, восени 2022 року, він прийшов до територіального центру комплектування, бо не міг всидіти вдома. Та ще й «прихопив» з собою свого 53-річного брата В’ячеслава.

В’ячеслав так само аграрій, був механізатором, орав землю, вирощував хліб. Й гадки не мав, що йому у такому віці доведеться взяти зброю до рук, аби захищати свою родину.

Братів направили до прикордонного навчального центру на підготовку, а згодом вони потрапили на рідну Сумщину. Олександр – мисливець з тридцятирічним стажем. Він добре знає місцевість, тож, каже, що це йому також допомагає під час несення служби.
Про конкретні задачі прикордонники не розповідають, бо «справжні справи люблять тишу, особливо під носом у ворога». Зате з радістю діляться про свій колектив, який є дуже дружнім, і всі в підрозділі один за одного, як альпіністи у зв’язці.

Побратими ж називають братів «батями». Бо завжди порадять, підтримають добрим словом, допоможуть, ніколи не відмовлять. Завдяки їх турботі про підрозділ, знанню справи, немає втрат серед особового складу. А це, як відомо, – найважливіший чинник.
«Не будемо лукавити, звісно, нам тяжко. Але ми віримо в Перемогу. Віримо в Україну. Віримо у свої сили й в сили побратимів з інших складових Сил оборони. Бо ми боремося за український народ, за нашу землю, за наших дітей, рідних, батьків. На нашому боці правда й Бог. Все буде Україна!» – запевняють брати.

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах