Архітектурна перлина Гетьманщини – 260 років Спасо-Преображенській церкві у Глухові
Нині виповнюється 260 років від часу зведення у серпні 1765 року Спасо-Преображенської церкви у Глухові. Перші сто років вона була строго центричною, симетричною, з пірамідальним характером композиції.
За часів Гетьманату, коли Глухів був столицею, це була територія за межами міста, тобто, за головним фортечним валом. Зараз важко уявити, що це була околиця, адже це самий центр міста. На цьому місті з кінця XVII ст. спочатку розташовувалася дерев’яна Спасо-Преображенська церква. Вона називалася «Заградською», бо розташовувалася за межами загальноміських укріплень. Однак вона згоріла, як і більшість споруд Глухова у великій пожежі 1748 року.
Після створення у 1752 року гетьманом Кирилом Розумовським «Будівельної експедиції про будівництво міст Глухова та Батурина» нову муровану церкву почали зводити коштом глухівчанина Григорія Кологривого (бл. 1725 – після 1781), який на той час обіймав посаду осавула Генеральної армати (Генеральної військової артилерії – центрального органу управління артилерією Запорозького Війська). Церква зводилася під наглядом головного архітектора міста Андрія Квасова (1720 – після 1770).
За словами відомого українського архітектора, мистецтвознавця та діяча у сфері охорони культурної спадщини Віктора Вечерського, зразком храму стала Трьохсвятительська церква в Лемешах на Чернігівщині, зведена у 1755-1760 рр. також А. Квасовим за кошти родини Розумовських.
Муровану церкву завершили будувати 1765 р. Освячена вона була, очевидно, на свято Преображення Господнє, також відоме як Яблучний Спас (тому й назва Спасо-Преображенська церква). Воно зараз, як і до 1920 року відзначалося 6 серпня за новим стилем (новоюліанським календарем) та довгий час у ХХ ст. – 19 серпня за старим стилем (юліанським календарем). Наразі ми маємо ювілей – виповнюється 260 років від часу зведення храму.
Спочатку споруда була строго центричною, симетричною, з пірамідальним характером композиції, – розповідає Віктор Васильович. – Вона належить до типу тетраконхів. Центральний четверик хрещатий, з короткими раменами, до яких за сторонами світу прилягають удвічі нижчі екседри, перекриті конхами. Четверик за допомогою підпружних арок і трикутних пандативів несе масивний світловий восьмерик підбанника з восьмилотковим зімкнутим склепінням купола. У пандативах частково збереглися олійні зображення євангелістів у медальйонах. Старий іконостас не зберігся.
Тетраконхові храми на той час, як говорить Віктор Васильович були явищем архітектурної моди, яка «прийшовши в українські землі з північного сходу як відголосок раніших українських впливів, виявилася співзвучною національній культурі в широкому сенсі».
Фасадний декор церкви стриманий: кути четверика фіксують широкі пілястри; кожне рамено вінчає декоративний трикутний щипець із круглим вікном-розеткою в тимпані. Стіни вінчає антаблемент із розкріпованим карнизом. Найбільш делікатно декоровано підбанник з тендітними віконними наличниками й карнизами.
Через півстоліття, на початку XIX ст. у північно-західному куті церковного подвір’я було споруджено муровану багатоярусну дзвіницю в стилі класицизму.
А ще через півстоліття, у 1867 році із заходу (в бік Трьох-Анастасіївської церкви) було прибудовано теплу церкву. Проєкт добудови розробив у 1855 році архітектор А. Ассінг. Для цієї добудови довелося розібрати західну екседру первісного об’єму. Як звертає увагу В. Вечерський, добудовани теплий храм порушує первісну симетрію та центричність будівлі. Вона прямокутна в плані, видовжена, зі вхідним тамбуром. Стіни членують великі аркові вікна та вінчає розвинений карниз. Чоловий фасад увінчує трикутний фронтон із маківкою, а тамбур — лучковий фронтон.
З приходом совєтської влади церква переживала, не кращі часи. У 1930 р. було розібрано унікальну дзвіницю. У 1961 р. було закрито й саму церкву.
Протягом 1970-х років компартійна влада намагалась знести старовинний храм, бо він заважав проїзду з вулиці Путивльська (з боку обласного центру) до вулиці Шевченка, де розміщувався тоді офіс міському партії. Утім, попри гоніння, у 1979 р. стараннями пам’яткоохоронців споруду було оголошено пам’яткою архітектури та містобудування республіканського (тепер національного) значення з охоронним № 1538.
Проєкт реставрації розробили у 1982 р. фахівці інституту Укрпроектреставрація під керівництвом відомого українського архітектора-реставратора Сергія Халепи (1959–2020).
У 1989 р. церкву повернуто релігійній громаді. Однак, віряни мають доступ лише до теплої церкви, прибудованої у 1867 р. Перший етап реставраційних робіт завершено 1992 р., другий — 2004-го, а третій — 2010 р.
Мурована однобанна церква розміщена в історичному центрі Глухова на площі Рудченка неподалік Трьох-Анастасіївської церкви. На силует храму зорієнтовані вулиці Путивльська й Шевченка.
У липні 2008-му в рік святкування 300-річчя проголошення міста Глухова столицею Гетьманщини церкву на запрошення керівництва Національного заповідника «Глухів» оглянули головний художник-реставратор корпорації «Укрреставрація» І. Дорофієнко та автор проєкту архітектурної реставрації пам’ятки С. Халепа. Ними було виявлено в інтер’єрі старої козацької церкви раніше невідомі монументальні розписи 1770-х років на первинному тиньку. Смисловий та композиційний центр цих розписів – це зображення Ісуса в червоній багряниці. Дослідники припускають, що фрески були виконані художником із Петербурзької академії мистецтв. Однак, вони знаходяться під багатошаровим набілом, олійним пофарбуванням та щільним шаром поверхневих забруднень. Тоді реставратори виявили, що панелі Спасо-Преображенського храму ХVІІІ ст. були розписані під червоний камінь, а півколони та частини підпружних арок – під «штучний малахіт».
У центрі передвівтарної арки храму з-під набілу художники-реставратори Валентина Марампольська та Валентин Поліщук розкрили зображення святого Духа. Про свої відкриття А. Бартош та В. Марампольська розповіли на конференції в НЗ «Глухів» у 2010 р.
Окрім того, у вівтарній консі під декількома шарами набілу фахівці відкрили частину композиції «Тайна вечеря», довідавшись більше про особливості живопису ХVІІІ ст. На фресці було майстерно переданий блиск металевих тарелів, леза ножів, різьблених з кості рукоятів. При огляді відчувається, навіть, прозорість матеріалу. До того ж, контрастність червоного, жовтого, темно-синього і майже чорного кольорів створюють враження напруженості й тривоги.
Реставратори тоді зробили укріплення тиньку у вівтарній апсиді та провели подальше зондажне дослідження. Вдалося відкрити лик Христа та лики трьох його учнів, а також розкрити зображення столу з трапезою, тобто фрагмент композиції «Тайна вечеря».
Ці унікальні зображення, як і вся церква, ззовні та зсередини були оцифровані фахівцями ТМ ScanyWell з Києва лазерним скануванням у рамках реалізації у Глухівського університету проєкту «Глухівщина крізь століття: цифрова колекція пам’яток історії й архітектури» конкурсної за підтримки за підтримки Українського культурного фонду. Також фахівці із спільноти архітекторів «СМ Архітектори» з м. Суми Ігор Титаренко та Юрій Леонець працюють над відновленням втраченої дзвіниці у вигляді 3D-моделі в рамках цього ж проєкту від УКФ.
Спасо-Преображенська церква в Глухові є одним з найбільш мистецьки довершених тетраконхових храмів України й визначним архітектурним витвором доби Гетьманщини.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії, доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ