“Без людей якось сумно”: як живуть на Великописарівщині
Великописарівська громада розташована на кордоні з Росією. Попри постійні обстріли частина місцевих мешканців залишаються вдома. Як живуть на прикордонні Сумщини – розповідає Суспільне.
Такий вигляд мають нині села Великописарівської громади. Староста Ямненського старостинського округу Василь Кальченко показує своє село, яким воно стало за часів вторгнення.
Це те, що залишилося від кочегарки, яка опалювала школу, сільську раду, дитячий садочок у Ямному. Тут внаслідок влучання російського снаряда загинув працівник котельні.
Приватні будинки пошкоджені і зруйновані після обстрілів цілими вулицями, – розповідає Василь Кальченко: “Тут он немає ні стекол, там он позабиване, і тут же, бачите, немає нічого, воно розкрите он. Десь приблизно ото приліт був, бачите, ото був, мабуть туди приліт. Це С300 було, а то, біля садочка, то із КАБів”.
“В мене в господарстві 24 вікна повилітало, тільки поставив вікна – а воно через пів години все повилітало знову”, — розповів Микола Ткаченко.
За словами старости, після масованих обстрілів з Ямненського округу виїхало близько половини людей, вивезли усіх дітей: “Звичайно, без дітей, без людей якось сумно, тому що зараз не встигло стемніти, в 6, 7 годин в нас все зачинене, світло ніде не світиться, не дай Бог, і прислухаєшся до гулів оцих дронів”.
Село Копійки складається з однієї вулиці, до вторгнення тут мешкало кілька родин, зараз залишається дві жилі хати. Місцева жителька Марія Поготовка каже, що сусіди виїхали після влучання російського снаряда на дальній край вулиці: “У березні як розбили там хати, і вона з дочкою виїхала до Россоші, з Россоші у Богодухів”.
Світло зараз у подружжя є, а ось з водою проблеми, колодязь пустішає, говорить пан Олексій Поготовка: “Було води два кільця, а зараз хтозна, де ділася вода”.
Поліна Шевякова живе в селі Вільне. Каже, на її вулиці залишилося два жилих двори, інші стоять пусті: хто помер, хто виїхав. Після одного з обстрілів жінку забрав до себе син.
“Я 35 днів побула, кажу, вези додому, в мене все тут рідне, я не можу. Плакала. Він: “Мамусю, побудь хоч трішки”. — Ні, відвези. Тут народилася, тут і виросла, тут і заміж пішла”, — розповіла пані Поліна.
Єдина сусідка пані Поліни навідується додому нечасто, переважно живе в доньок в інших селах.
“Це мені захотілося вдома побути, вона поки жива, сюди дошкандибаю. Побуду трішки, поки тепло, не топить, знову зберусь. А не хочеться”, – розповіла Прасковія Крамська.
Жінка говорить: коли вона живе вдома, кілька разів на тиждень приходить соцпрацівниця, приносить продукти, допомагає по господарству.
У селі працює ЦНАП, його працівник Віталій Кучков розповів, що люди приходять оформити субсидії та інші види допомоги, звертаються по гуманітарку – продуктові набори від благодійних організацій, за цей рік, каже пан Віталій, отримували 5 або 6 разів. Приходять реєструватися переселенці з прикордонних Попівки, Лугівки. Тут до кордону 8 кілометрів, але далі люди виїжджати не хочуть, говорить чоловік.
Багатьом повертатися нікуди, розповідає Ямненський староста Василь Кальченко: “Дмитрівка, Олександрівка, Попівка, ви ж знаєте, мабуть, майже вигоріли, випалили їх”
А місцеві мешканці, які виїхали, попри обстріли повертаються додому, до своєї оселі і свого господарства, розповів пан Василь. За медичною допомогою їздять в Охтирку. Регулярно курсує соціальний автобус, хоча під час одного з обстрілів у Ямному були зруйновані гаражі з пасажирським транспортом. Хліб випікають у місцевій пекарні. Закрили вибиті вибухами вікна і готуються до зими.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ