“Найскладніше, коли товариші гинуть”: бойовий медик Андрія Горбань з Сумщини про службу

Бойовому медику Андрію Горбаню з позивним “Док” 43 роки. Від початку війни він залишив цивільну роботу фельдшера і пішов на фронт, виконувати завдання бойового медика, та за потреби захищати Україну зі зброєю. Про три роки й сім місяців життя на передовій – Андрій Горбань розповів Суспільному.

З 2014 року Андрій Горбань залишив цивільну роботу у центрі небезпечних захворювань і вирушив у зону АТО – надавати допомогу пораненим бійцям. У 2015 повернувся в цивільну медицину, а з початком повномасштабного вторгнення пішов служити за контрактом.

“Був мобілізований, бойовим медиком мене спочатку зробила держава. А у 2022 році, 6 грудня, я підписав контракт зі 155 батальйоном ТРО нашим сумським”, – згадує Андрій Горбань.

Думки про родину на передовій мотивують і додають сили, ділиться військовий. Згадує зустріч з дружиною після першого повернення з фронту.

“Вона перший раз переживала дуже, коли я повернувся, дружина була сивою. А у 2022 році, коли підписував контракт, вона вже знала, що я вже розумію, куди йду та розумію професію. У мене професія одна – фельдшер у цивільному житті, а там наразі – бойовий медик. Надихає до життя, що є сім’я. Що у 2014 році, що зараз”, – говорить чоловік.

Бойовий медик розповідає, за три роки й сім місяців, через його руки пройшло близько 200 військовослужбовців.

“У мене була функція не тільки рятувати, а й лікувати, бо до лікарень було не дістатися ні у 2014, ні зараз”, – каже бойовий медик.

Бойові медики для російських військовослужбовців – це така ж мішень, як усі інші солдати, додає Андрій. Згадує випадок, який вразив і здивував.

“Це було у 2014 році. Нас було 22 людини – це екіпажі машин, охорона наша, вони периметр охороняють, коли ми вийшли на позиції й прилетів пакет “градів”, попадав між нами. Машини були пошкоджені, там радіатор пробило осколком, там стекло, а з людей ніхто не постраждав. Тільки одна контузія була в одного військового з 22-х, середньої тяжкості. А всі були цілі”, – каже чоловік.

Андрій служить на Донецькому напрямку. Говорить, його мета – здобути перемогу та помститися за полеглих побратимів і брата Олександра.

“Найстрашніше було, що брат загинув, який теж сам пішов служити. Найскладніше на війні, коли на твоїх очах товариші гинуть. Із тими, що у 2014 служив, доки війна не почалась, ми раз на рік зустрічалися на кладовищі… Там просто наші хлопці лежать. У мене мрія, щоб закінчилась війна закінчилась і ми, як завжди зустрічалися і жили своїм життям”, – додає чоловік.

Кілька місяців тому, каже Андрій Горбань, отримав відзнаку за професіоналізм та милосердя – Орден Святого Пантелеймона.