“Потрібно вміти брати на себе відповідальність”: бойовий медик, що служить на Сумщині, розповів про свій шлях
Бойовий медик 35 Сумського полку Нацгвардії України з позивним “Юла” на початку повномасштабної війни взяв паузу в навчанні в одному із сумських вишів і пішов у військо. Спочатку це було добровольче формування, потім підрозділ Нацгвардії України. Історія бойового медика – в матеріалі Суспільного.
Бойовий медик 35 Сумського полку Нацгвардії України з позивним “Юла” одягає спорядження, яке має бути на ньому під час евакуації поранених чи вивозу бійців з позицій. Окрім базового захисту, каже, завжди бере з собою цю рушницю: “Воно для захисту мого здоров’я і здоров’я побратимів. Причина, через яку ми придбали з побратимами такі рушниці, – вони дуже якісні, прості у використанні та ефективні на сьогоднішн в боротьбі з дронами, особливо тими, що літають на оптоволокні. Тому що від волокна поки що ніхто нічого не придумав, окрім ось такої штуки”.
“Юла” показує автомобіль для евакуації, який близько місяця тому подарували його підрозділу волонтери з Польщі. Розповідає: “Вона вже, як бачите, підготовлена до евакуаційних дій. Далі ми будемо також її доукомплектовувати. Ми співпрацюємо з волонтерськими фондами, які нам допомагають у цьому. Зробимо так, щоб ця машинка могла забрати хлопців, тому що вона має дуже гарну прохідність. І потім ми її вже будемо доставляти або до стабпункту, або безпосередньо в лікарню”.
До війська, розповідає “Юла”, приєднався з початком повномасштабного вторгнення. Каже, вирісши в сім’ї військовослужбовців, не міг вчинити інакше. Поставив на паузу навчання в одному із сумських вишів, оформивши академвідпустку, пішов у добровольче формування. Згодом у Нацгвардію України – бойовим медиком.
“Пройшов одні курси, потім інші курси. Сподобалося. Розумію, це дуже велика відповідальність, але потрібно вміти брати на себе відповідальність. І подобається, що завжди в русі, ніколи на місці не стоїш, задачі є, розвиток постійний”, — говорить чоловік.
Під час служби на Донецькому напрямку, згадує “Юла”, йому довелось освоїти ще одну військову спеціальність. Усе через нестачу людей.
“Я був заряджаючим на той час у нашій «Фіоні». І робота була активна, було дуже багато цікавого… Навіть того, чого я і не знав, і не міг уявити, але, слава Богу, виходило дуже швидко вчитися. Працювали перекатами, працювали якісно. Коли бачив свою роботу, реально адреналін зашкалював просто. Робота була тяжка, була нон-стоп 24/7 дуже тривалий час”, — згадує медик.
“Були такі нюанси, ми працювали з різними снарядами і вони мали свою специфіку запаху. Це було літо, було дуже жарко, то реально було тяжко. Бувало таке, що вилазиш з машини і ти, ніби маленька дитина просто плачеш. Тому що запах настільки специфічний, що тяжкувато було не заплакати. Звикали, потім із часом уже розуміли, як з цим краще боротися, тому що навіть та вентиляція, яка в машині працює, вона просто не справлялася, бо було дуже жарко”, — розповідає “Юла”.
Після Донецького напрямку був Харківський, де “Юла” вже виконував обов’язки медика, нині він служить на Сумщині.
“Я тут багато чого знаю, тут морально легше… У кожному місці, де ми були, де ми працювали, по-своєму тяжко. Тому що війна на місці не стоїть, великий прогрес, як із нашого боку, так і з боку рашистів”, — ділиться чоловік.
Мотивацією, каже військовослужбовець, для нього є недопущення ворога на рідну землю: “Я не хочу, щоб вони забирали те, що не належить їм. Я не хочу, щоб вони робили шкоду цивільному населенню, моїм побратимам, всім людям, які знаходяться в Україні. Тому що вони не праві. Вони загарбники, і вони роблять дуже-дуже погані речі, яких я не хочу бачити на своїй землі”.
Чи повернеться військовослужбовець після закінчення війни до цивільного життя, чи залишиться у війську – поки не знає: “На це питання поки що не можу дати чіткої відповіді, тому що я більше сконцентрований на сьогодні і на завтра. Навіть і не роздумував над цим”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ