“Коли людина працює з землею, вона отримує імпульс до розвитку”. Переселенці в Сумах вирощують рослини
Мешканці гуртожитку ГО «Плурітон» у Сумах — переселенці з прикордонних громад Сумщини — вирощують квіти та овочеву розсаду, облаштовують клумби і разом доглядають за територією. Для людей, які втратили домівки через війну, спільна праця на землі стала не лише щоденною справою, а й психологічною опорою.
Наталія Михалко евакуювалася з Рясного Краснопільської громади у грудні минулого року — тоді російські військові зайшли в сусіднє село Грабовське. Нині вона живе в гуртожитку «Плурітону».
«Ніхто не хотів. Це дуже важко. Ну, ми потихеньку звикаємо. Тут дуже хороші люди. Так як у нас немає своїх будинків і нас туди не допускають — а українська людина звикла жити на землі. Дивишся на асфальт і думаєш: а вдома б я вже квіти прополов, там позгрібав, полуницю почистив. Це наче закладено як ген в українцях. То ми стараємося тут щось трошки зробити для нашого обійстя, щоб було красиво», — каже Наталія Михалко.
Ольга Станіслав виїхала з Великописарівської громади у 2022 році. Квіти мешканці гуртожитку вирощують уже другий рік, а овочевою розсадою зайнялися цьогоріч — із березня разом укорінювали, пікірували, готувалися до висадки.
«Виросли ми у селі, то душа тягнеться до землі — і вирішили запровадити собі таку невеличку віддушину для душі. Зайнялися розсадою. Це нас надихнуло, додало живості й енергії, хоч трохи ми в цьому знайшли себе. Бо дуже тяжко, коли лишилася без домівки», — розповідає Ольга Станіслав.
Наталія Колесник із Краснопілля живе в гуртожитку другий рік — її будинок розбомбили російські війська. Каже, що живуть дружно, одне одному допомагають, а спільні справи єднають.
«Минулого року садили клумби. Мене призначили бригадиром — я була головною по клумбах. Полоти виходили всі разом, все красиво, восени збирали насіння — оці квіти вже з того насіння, що ми назбирали», — згадує Наталія Колесник.
Поки жінки доглядають розсаду, чоловіки готують клумби до сезону. До роботи долучилися мешканці з різних прикордонних громад — зокрема з Юнаківки та Біловодів.
«Копали, загрібали, вибирали бур’яни. Як у себе вдома. Щоб було красиво, приємно подивитися — щоб не тільки ми, а й інші приходили сюди та могли присісти, відпочити», — каже переселенець Валерій Шевченко.
Торік сусіди з навколишніх будинків приходили фотографуватися біля квітучих клумб, згадує соціальна працівниця «Плурітону» Галина Вангородська. Вона також переселенка і, за її словами, добре розуміє своїх підопічних.
«Той клаптик землі — все потрібне, все таке тепле, красиве, хочеться привезти з собою. Люди відчули це тепло, підтримку і домашню атмосферу в нашій організації. Всі бажають допомогти. Навіть йдуть люди з палицею: “А я щось допоможу, а я водичкою поллю”. Кожний намагається», — каже Галина Вангородська.
Психологиня «Плурітону» Наталія Данилевська також виїхала з прикордоння — з Басівки Юнаківської громади. Два роки тому вона забрала з собою кілька кущів хризантем, які розрослися, і тепер щороку приносить їх до гуртожитку.
«Дівчата висадили тут квіти, привезені із землі, яка наразі непідконтрольна, — але вони нагадують про дім», — каже вона.
Психологиня Данилевська пояснює терапевтичний ефект роботи з рослинами.
«Коли людина працює з землею, вона отримує імпульс до розвитку. Зернятко проростає — воно витримує, і я витримаю. Тут глибока метафора. І ще — сам запах землі. Люди, які мають ознаки дистресу, легкої депресії, їхній настрій змінюється, бажання жити зростає від того, що вони відчувають аромат землі. Земля — це те, що несе силу людині. Робота на землі — це те, що її зміцнює», — каже Наталія Данилевська.
Захоплення квітами в гуртожитку не обмежується теплим сезоном: узимку мешканки плели квіти із синельного дроту, які тепер прикрашають приміщення. За оголошенням збирали також кімнатні рослини для озеленення кімнат. Необхідний інвентар і розсаду закупив «Плурітон», частину речей принесли працівники організації — серед яких також багато переселенців.
Овочеву розсаду — помідори та солодкий перець — планують висадити на окремій ділянці, яку зараз готують до польових робіт.
«Хоч цим ми себе хоч трохи забуваємо, що ми не вдома і що війна йде. Хоч трохи. Для нас це віддушина», — каже Ольга Станіслав.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ – там ми даємо оперативну інформацію