Маршрут крізь вогонь: як сумська водійка тролейбуса стала кавалером ордена «За мужність»
Мужність не завжди носить піксель – іноді вона одягнена у форму водія громадського транспорту. Історія сумчанки Людмили Стоцької, водійки комунального підприємства «Електроавтотранс», яка під ворожим обстрілом надавала домедичну допомогу та рятувала техніку, доводить: тиловий фронт Сум тримається на сталевих нервах звичайних людей. Та навіть на жіночих плечах!
Про те, як «просто обов’язок» перетворився на державну відзнаку (у перший день 2026 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про нагородження Людмили Стоцької орденом «За мужність» ІІІ ступеня) та чому історія сумської водійки відгукується в серці кожного українця – у нашому матеріалі.
Мить, що змінила все
Багатьом робота водія тролейбуса здається одноманітною: знайомий маршрут, ті самі зупинки, тихий гул електромотора, що супроводжує рух міста. Але в Сумах, які живуть під постійним диханням війни, кожен рейс – це випробування. Для Людмили Стоцької ранок 7 жовтня 2025-го став не просто черговою зміною, а іспитом на витривалість та людяність.
Того дня, близько шостої ранку, тролейбус стояв на кінцевій зупинці спального 12-го мікрорайону. Місто ще не прокинулося остаточно, підготовка до рейсу йшла у звичному ритмі. Водійка вмикала пічки – в кабіні та салоні, перевіряла прилади, готуючись виїжджати на маршрут. Через гул систем опалення звук першого «шахеда» вона не почула. Про приліт стало зрозуміло вже за мить – коли вдалечині від дороги здійнявся клуб диму.
Людмила трішки перечекала, прислухалася – тихо. За графіком – час рушати. На зупинці було небагато людей. Довелося хвильку затриматися – доки один пасажир «заскочив» до салону. А вже до наступної зупинки «Автоцентр» тролейбус не доїхав…
Вибух застав тролейбус на маршруті. У салоні перебували люди, чиї життя в одну секунду опинилися в руках жінки за кермом. Уламки пошкодили транспортний засіб, а повітря наповнилося запахом гару та заліза.
«Все сталося дуже швидко: вибух десь поряд, у тролейбусі сиплеться скло. Я навіть почула, як «летять» вікна в багатоповерхівках збоку, – згадує Людмила Стоцька. – Напруга в тролейбусі зникла. А в салоні повисла дзвінка тиша – всі пасажири ніби заціпеніли. Перша моя думка була: як там люди?!».
Людмила діяла так, ніби все життя готувалася саме до цієї хвилини. Першочерговим завданням було врятувати пасажирів. Помітивши пораненого чоловіка (того, що «наздоганяв» тролейбус), вона, не чекаючи на приїзд швидкої, почала надавати першу домедичну допомогу. Її руки, що зазвичай впевнено тримають кермо, спиняли кров, а спокійний голос для пасажирів став точкою опори.
«Люди були в шоці, я ж мала триматися, діяти швидко, аби не сталося паніки, – ділиться водійка. – Хоча за відчуттями час ніби зупинився – особливо, коли діставала з кабіни споряджену аптечку. На щастя, попри значні пошкодження в тролейбусі, більше ніхто з пасажирів не постраждав…».
Сталевий характер
Коли пасажири були в безпеці, а перша допомога надана, внутрішнє напруження не відпускало. Адреналін ще тримав, у вухах стояв гул вибуху, а над головою продовжував дзижчати третій ворожий безпілотник. Людмила Стоцька розуміла: зупинятися зарано. Понівечений, але все ще «живий» тролейбус не можна було залишати посеред вулиці. Вибуховою хвилею вибило вікна, шрапнеллю пошкодило салон, зірвало навіть висячі поручні. Один із уламків скла залетів у кабіну водійки.
Людмила зв’язалася з диспетчером, повідомила про ситуацію. «Було страшно, але я розуміла: машина не має залишатися тут. Її треба забрати», – зізнається вона.
Досвід узяв гору над емоціями. Жінка перемкнулася на автономний рух і повільно, зосереджено, самотужки повела пошкоджений тролейбус до депо, де загнала його на ремонтну канаву. Уже на місці, після такого небезпечного рейсу, вона допомагала прибирати салон від розбитого скла, а наступного дня знову вийшла на лінію. Це справжній доказ внутрішньої сили людини, яка знає свою роботу і не дозволяє війні зламати звичний рух міста.
Подвиг сумської водійки отримав офіційне державне визнання. Президент України Володимир Зеленський підписав указ про нагородження Людмили Стоцької орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
За кермом – майже 18 років
Людмила Стоцька уже майже 18 років працює водійкою тролейбуса в КП «Електроавтотранс», і за цей час професія стала для неї невід’ємною частиною життя. Однак трудовий шлях жінки розпочався далеко від кабіни водія. Після школи вона навчалася на прядильницю і працювала на Сумській камвольно-прядильній фабриці. Тоді це було стабільне місце роботи, де формувався характер і звичка до дисципліни. Коли фабрика зупинилася – довелося шукати нові можливості.
Саме тоді, у 1996-му, вона вперше прийшла в сферу міського електротранспорту – влаштувалася кондуктором у КП «Електроавтотранс». Ця робота дала змогу відчути ритм міста зсередини і зрозуміти, наскільки важливою є злагодженість усіх ланок.
«Я тоді ще не думала, що сама сяду за кермо, але вже розуміла: ця робота – серйозна й відповідальна», – пригадує Людмила.
У 2007 році підприємство оголосило набір на навчання водіїв тролейбусів через центр зайнятості. Для Людмили, яка на той час спробувала себе ще й в інших професіях, це стало можливістю знову повернутися в знайомий колектив та спробувати щось нове. Рішення було непростим – керувати потужною машиною означало взяти на себе велику відповідальність.
«Я розуміла, що за своєю спеціальністю (прядильниці) роботи в Сумах не знайду. Тож вирішила спробувати. Було трішки страшно, але я свідомо йшла», – зізнається вона.
Важливою стала підтримка куми – досвідченої водійки тролейбуса, яка працює на підприємстві понад 30 років. Саме її приклад додав упевненості. Без вагань підтримала Людмилу і тодішня начальниця служби руху Людмила Фащук.
У квітні 2008 року Людмила вперше самостійно виїхала на маршрут. «Коли з першого разу здала екзамен, сказали: все, тепер самостійно. І одразу – в наряд», – згадує вона.
Перший маршрут пролягав через Хіммістечко, Центральний ринок і завод «Центроліт». Із усієї групи в професії залишилися лише троє – усі жінки.
«Я не боялася. Сіла і поїхала», – коротко описує той день Людмила.
Принцип порядку
За роки роботи Людмила Стоцька пройшла шлях від водія третього класу до найвищого – першого. Керувала спочатку тролейбусом «ЗІУ», пізніше пересіла на престижніший дніпропетровський «ЮМЗ», нині працює на «Богдані» з автономним ходом. Для водійки це не просто формальна кваліфікація, а показник довіри й професіоналізму. «Я люблю порядок – і вдома, і на роботі. Все має бути на своїх місцях, щоб машина працювала як годинник», – говорить вона.
Жінка уважна до технічного стану тролейбуса і не відкладає проблем «на потім». Якщо може усунути несправність сама – робить це одразу, якщо ні — звертається до ремонтного цеху. У салоні завжди охайно (комфорт пасажирів – головне!), за що жінка отримує компліменти, є необхідні дрібниці – фарба, шпаклівка, інструменти. «Я не заспокоюся, поки не буду впевнена, що все в порядку», – зізнається водійка.
Робота водія тролейбуса – це не лише керування транспортом і дотримання маршруту. Часто від нього залежить безпека пасажирів у екстрених ситуаціях, включно з травмами або раптовим погіршенням стану здоров’я. Тому на підприємстві водії проходять навчання з домедичної допомоги: зупинка кровотеч, обробка ран, накладання пов’язок і джгутів тощо.
«Ми завжди готуємося до всього, проходимо навчання, складаємо іспити, — каже Людмила Стоцька. – Саме ці знання допомагають діяти спокійно і впевнено. Мені й раніше доводилося допомагати пасажирам – при травмах чи раптовому погіршенні стану».
Начальник маршруту Володимир Кривенко, який відповідає за безпеку руху тролейбусів у місті, знає кожного водія особисто. Він щодня спілкується з ними, проводить інструктажі та перевіряє стан техніки перед виїздом. Людмилу Стоцьку знає давно: «Вона у нас на гарному рахунку. Стримана, відповідальна, завжди зосереджена на роботі. Пасажири відчувають, що за кермом – професіонал, а колеги поважають за людяність та досвід. Коли стався вибух, вона діяла максимально чітко. Це справжній приклад професіоналізму, який показує, наскільки сильна і підготовлена наша команда».
Сьогодні Людмила Стоцька, як завжди, на маршруті. Вона знову повертається за кермо реанімованого тролейбуса, дбаючи про рух рідного міста і безпеку людей. Її приклад нагадує кожному з нас: мужність – це не відсутність страху, а здатність робити свою справу відповідально, незважаючи на обставини.
«Вважаю, що всі наші водії, які попри небезпеку щодня виїздять на лінію, заслуговують на таку високу нагороду. А ще – наші диспетчери, які несуть службу цілодобово», – підсумувала Людмила.
Чотири сантиметри від смерті
За останні два роки тролейбуси та автобуси міста не раз ставали мішенями, а кабіни водіїв – місцем, де секунди та міліметри вирішували долю людини.
У районі залізничного вокзалу під час чергового обстрілу під вогонь потрапила машина Ірини Стеблянко. Уламки пробили обшивку тролейбуса, вилетіло скло в кабіні водія. Тоді дивом ніхто з пасажирів не постраждав.
На вулиці Лінійній для водія Олексія Кучменка рейс став другим днем народження. Шрапнель пробила корпус тролейбуса і пролетіла лише за 4 сантиметри від голови водія. Олексій відбувся подряпинами, хоча кабіна була засипана склом та уламками металу.
У районі Веретенівки Олександр Щербонос перебував на відстої, коли стався потужний вибух. Хвилею водія збило з ніг, він дістав сильний шок. У тролейбусі тріснуло лобове скло…
На жаль, весна 2025 року принесла найстрашнішу втрату для підприємства. Під час виконання рейсу на Вербну неділю загинув водій автобуса Микола Леон. Його транспортний засіб був вщент знищений внаслідок удару по середмістю Сум двома «Іскандерами». Наразі прокуратура продовжує слідство, встановлюючи точну кількість пасажирів, чиї життя обірвав той цинічний ворожий обстріл.
Сьогодні кожен виїзд сумського тролейбуса чи автобуса КП «Електоавтотранс» – це не лише перевезення пасажирів. Це акт стійкості міста, яке попри все продовжує рух.
Ірина Чирченко
