Конотоп.City на умовах повної анонімності поспілкувався із сестрою хворого. Дізналися, як це – жити з підозрою на коронавірус, чекати тестів та з чим доводиться зіштовхнутися хворому та членам його родини.

Як все почалося і коли почали бити на сполох

Почалося все з температури. Зранку вона була 37,5, а на вечір – вже понад 38. Ми зателефонували нашій сімейній лікарці у п’ятницю. Вона порадила приймати противірусні та препарати для підтримки серця, адже висока температура негативно впливає на кровообіг. Сказала звернутися до неї на початку наступного тижня.

Протягом вихідних температура не спадала. Також боліли всі м’язи.

Що відбувалось в поліклініці

У поліклініці ставилися до нас добре. На прийомі дали направлення на флюорографію та на тест, який показує чи є антитіла коронавірусу в організмі. Результат аналізу був наступного дня. Негативний – антитіл не виявили.

Цікавим виявилося те, що ми дізналися пізніше. Тест на антитіла дає достовірний результат тільки на 10-14 день хвороби. Бо тільки з часом з’являються антитіла. Ми не зрозуміли, навіщо нас відправили на тест лише на 6-ий день хвороби. Виходить, ці результати неправдиві. Принаймні тест на антитіла був безкоштовний.

У поліклініці у черзі на рентген не було ніякої дистанції між людьми. По-перше, тому що коридор був дуже маленький, а по-друге, там стояли близько 30 осіб. Можете собі уявити? Усі були в масках, але дистанції не було. Лікарі поліклініки були в масках, але без захисних костюмів.

Рентген легень не показав відхилень. Тобто, крім температури та слабкості, не було ніяких інших симптомів.

Наша сімейна лікарка сказала, що підстав робити ПРЛ-тест немає. А якщо ж за власним бажанням робити, то треба платити 930 гривень. Його не робили.

Що робили далі

Лікувалися вдома. Температура не спадала. Вже коли позначка наблизилась до 39 градусів, ми були вимушені викликати карету швидкої допомоги. Вона приїхала дуже швидко. Лікар швидкої був одягнений у захисний костюм, окуляри. Нам повідомили, що госпіталізувати нас не можуть за браком місць у лікарні. Єдина можлива допомога від них – таблетка «Парацетамолу».

Наступного дня ми знову пішли до сімейного лікаря та взяли направлення на повторний рентген. Цього разу висновок дослідження – правобічна пневмонія. Після цього брата нарешті направили в лікарню. Там у коридорі взяли мазок для ПРЛ-тесту. Медики у лікарні не дуже охоче хотіли госпіталізувати, адже підтвердження коронавірусу в нас не було. Поклали тільки після вмовлянь.

Про госпіталізацію

Це було онкологічне відділення, але його частину переобладнали в інфекційне. Там перебували люди із підтвердженим коронавірусом, а також із запаленням легень. Нас госпіталізували із діагнозом «правобічна пневмонія». Згадки про коронавірус не було.

За лікування в нас грошей не брали. Медикаменти для крапельниць, уколів та антибіотики в пігулках – це все було за кошти держави. Нас просили докуповувати «Лідокаїн» для ін’єкцій. Щоб збити температуру, купували самостійно «Парацетамол», «Ібупрофен».

Відвідувати хворого заборонили. Ми передавали медикаменти та їжу через спеціальне вікно, де пакунки приймала медпрацівниця.

На відміну від поліклініки, тут у лікарів була вже повна комплектація: спеціальне взуття, халати, окуляри, захисні щитки на обличчі.

До брата в лікарні ставилися нормально. Претензій не має. Єдине зауваження – усе треба було випитувати: чому не падає температура, які наші подальші дії.

Загалом були в лікарні вісім днів. Впродовж всього цього часу чекали на результати ПЛР-тесту. За два дні до результатів стан покращився, температура спала. Тест показав негативний результат. Брата відправили на виписку.

Рекомендацій залишатися вдома і самоізолюватися не було. У палаті, де він лежав, не виявилося осіб з підтвердженим тестом на вірус, тому нам, можна сказати, пощастило. Єдине, що потрібно було зробити: прийти у понеділок на консультацію до сімейного лікаря, щоб закрити лікарняне.

Лише на 15-й день температура почала знижуватися до позначки 37,3-37,5. За час хвороби чоловік схуд на 8 кілограмів. Наразі все добре, жодних симптомів немає.

Про ставлення до коронавірусу

У хворобу «вірили» 50 на 50. Дуже багато дезінформації на цю тему в ЗМІ та інтернеті. Але масками не нехтували з початку карантину. У транспорті, в магазинах, на роботу – всюди, де є люди, носили маски. Зараз після перенесеної хвороби наша сім’я намагається дотримуватися соціальної дистанції. Та й виходимо в людні місця лише за потреби.

Поділитися в соціальних мережах