“Засватали і я залишився”: історія сільського бібліотекаря з Шаповалівки
Олександр Фесенко — бібліотекар з Шаповалівки на Конотопщині. Хоч за фахом і хореограф, проте працює у книгозбірні з 1996 року. Зокрема тут зберігає українську класику та книжки сучасних авторок і авторів. А ще — пам’ять про земляків і старовинні монети, які знайшов на власному городі.
Окрім цього, чоловік повернувся до викладання хореографії та облаштував тематичне подвір’я у селі, де вирощує квіти.
Тож чи читають селяни книжки з бібліотеки, який улюблений роман пана Олександра та як вдається зберігати оптимізм і віру у людей — розповів Суспільному.

Як голови сільради та колгоспу загітували пана Олександра у бібліотеку
Це робоче місце бібліотекаря з Шаповалівки Олександра Фесенка. У цій “системі”, як сам називає, працює з 1996 року.
“В системі я один з чоловіків. Ми якось спілкуємся, підтримуємо одне одного”, – каже чоловік.

За фахом пан Олександр – хореограф. 12 років працював у сусідньому селі Соснівка.
“Пам’ятаю всіх учасників художньої самодіяльності. Ми згуртовувалися, робили різні заходи. Починаючи від проводів зими, Івана Купала. І потім я проживав вже в селі Шаповалівка, і мене сільський голова та голова колгоспу загітували й запропонували прийти”, – згадує Олександр Іванович.

Спочатку він тимчасово заміняв керівницю.
“Й таким чином вони засватали і я залишився. Хочу за Ольгу Василівну сказати, завдячуючи їй у нас з’явилося всеукраїнське свято «Козацький родослав»”, – уточнює чоловік.

5 тисяч екземплярів та “Роксолана”
Фонд сільської бібліотеки налічує понад 5 тисяч екземплярів, зазначає чоловік.
“Приходять люди, беруть сучасну цю літературу. Для бібліотеки є проблематика періодичних видань. У зв’язку з тим, що у нас пошта вона виїзна. І з тим роком, коли вони почали обслуговувати людей, доставка не завжди своєчасно потрапляла до рук. А тут виходить люди приходили, вони брали газету, літературу. Зараз попит на періодичні видання, але проблема у всьому тому, що їх практично немає”. – пояснює пан Олександр.

Бібліотекар говорить, книгозбірня має попит серед селян.
“Українську класику беруть. В основному ще сучасних авторів. Але обмінний фонд, я ж кажу, мало його поповнення. Трошки це проблематично”, – пояснює чоловік.

Пан Олександр ділиться, не завжди є час на читання, проте одна з улюблених книг – “Роксолана” Павла Загребельного.
“На застойні часи – це для мене було відкриття. Розумієте, що от така людина зуміла підкорить Сулеймана Пишного”, – пояснює Олександр Іванович.

Додає, у бібліотеці проводять і тематичні заходи.
“Книга вона для мене – все. По тій простій причині, я відштовхуюся саме від книги і роблю заходи на їхній основі. Ми презентуємо нові видання”, – додає бібліотекар.

“Вийшов гопачок танцювать”
Нині чоловік поєднує кілька професій. Зокрема викладає хореографію колективу “Адажіо” у Конотопі.
“Зразу так думаю, містяни тут, і приїхав з села. Розумієте, це цікаво так було. Але ми найшли спільну мову, я їх обожнюю. Їх 13 чоловік. Це 54 роки – наймолодша категорія, плюс найстарша – 80 років”, – зазначає пан Олександр.

Каже, любов до танцю – з дитинства. Пригадує і вступний іспит у навчальний заклад.
“Я вийшов гопачок танцювать. А розуміння постави не було ще, але 4 бали отримав. Видать, побачили якісь там задатки, скажемо”, – пригадує чоловік.
П’ятнадцята дитина у родині
Олександр Фесенко найменший з п’ятнадцяти дітей. Згадує свою родину.
“Я дякую долі, що саме в такій багатодітній родині народився. У тата була перша дружина, але під час Голодомору вона пішла мінять речі і не повернулася. У першому шлюбі у тата було семеро дітей. А мама взагалі уродженка села Шабалинів Чернігівської області. І вона була, до речі, одна у батьків. Їхню родину розкуркулили.

А тато на ті часи, коли вербували людей на Донбас, йому поставили за мету і він попав у це село. Для мене на сьогодні питання залишається відкритим – яким чином він попав туди, я не знаю. Але він зустрівся з Марією Мусіївною Коноваленко, вона дівка була взагалі. І запропонував їй: «Або ти одружуєшся, або вербуємо тебе». І до підводи прив’язали коровку, і мама приїхала у Шаповалівку.

А тато місцевий – він шаповалівський получається. Коли мама приїхала, у нас до речі була така хатинка на дві половинки – в одній половинці дідусь жив, а в другій, оце уявіть, семерко дітей. Ну з часом Слава Богу, дав Господь Бог нас восьмеро”

Старовинні монети з городу та тематичне подвір’я з квітами
Олександр Іванович каже, пишається земляками. Спогади про них зібрані у спеціальній збірці, яка є у бібліотеці.
“У свій час ми бібліотекарі району робили таку книжечку – «Натхнення дав їм рідний край»”, – пояснює чоловік.

Пан Олександр зберігає у бібліотеці і старовинні монети, які знайшов сам.
“Це особисто зібрані на власному подвір’ї. Мається на увазі, на городі. Я особливо в них не розуміюсь, але усвідомлюю, що це старовина. Це цікаво”. – каже пан Олександр.

Окрім роботи, бібліотекар облаштував у селі тематичне подвір’я. Зокрема, там і наряджали “куклу” з нагоди Зеленої неділі. Місцеві говорять, люблять це місце.

– Дивіться в нас який Олександр Іванович, він помне усе.
– Оце все, що ви бачите, оце все він сам, сам. Уголок такий зробив.
– Бульвар Шевченка. Га-га-га.
– Він у нас чарівник. Він як скаже чарівне слово: «Допоможіть, будь ласка». Ну як же можна отказать.
– Та ще й каже: «Дівчачушки».

Звідки бере натхнення та оптимізм, Олександр Іванович ділиться: “Взагалі я по життю щаслива людина, по тій простій причині, що біля мене поруч завжди знаходяться люди, які підставляють завжди плече”.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ