На Чернігівщині поховали чоловіка, який загинув унаслідок удару по вокзалу у Шостці
Єдиний загиблий після атаки російського безпілотника по залізничному вокзалу у Шостці 4 жовтня — 71-річний Петро Коленченко з села Дробишів, що на Чернігівщині. З ним попрощались 6 жовтня, пише Суспільне Чернігів. За словами родичів, БпЛА влучив у тамбур потяга, де перебував 71-річний чоловік зі своїм велосипедом.
Петро Коленченко повертався додому, коли росіяни атакували безпілотниками залізничний вокзал. Чоловік перебував у приміському потязі сполученням Терещенська-Новгород-Сіверський, який на платформі чекав на відправку.
“Наш родич, Петро Олексійович, не виходив довго на зв’язок. Після того, коли ми дізнались, що вокзал обстріляли безпілотниками, я поїхав, знайшов начальника залізничного вокзалу. Він мене підвів до місця, де відбулась трагедія. Розбитий вагон, поліція і лежало тіло. Я дивився, тіло було дуже понівечене, не було голови, частина тіла була обпалена. Тому, за зовнішніми ознаками, впізнати його було не можливо”, — каже родич загиблого Владислав.
Чоловік постійно подорожував зі своїм велосипедом, розповідає сестра загиблого Анна Ляшенко.
“Приміський потяг має один вагон. Він там у тамбурі з велосипедом і стояв, тому так і вийшло. Він хотів то до м’ясного павільйону, то базаром походити. Я його просила: «Гримить добу цілу – не їдь, будь ласка. У нас все є, крім хліба». Не послухав”.
“Між локомотивом та вагоном, у тамбур, де вони з’єднуються, туди відбувся основний удар. Найімовірніше, він там і перебував, разом з велосипедом. Видно, він тільки прямував на посадку. Я заліз прямо до вагона, у те місце, куди влучив безпілотник. Там все було понівечене від вибуху і лежав цей велосипед. Він був розламаний на дві частини й від безпілотника лежала частина двигуна”, — говорить родич загиблого Владислав.
За одягом та залишками велосипеда, рідні змогли впізнати Петра.
Загиблий був комунікабельним і дуже активним, каже місцевий священник В’ячеслав Павленко. За день проїжджав велосипедом десятки кілометрів, їздив літом і зимою.
“Він не пив, не палив. Трудяга такий, що в селі такого не було, такої працелюбної людини, як він. Я впоралась, уже відпочиваю, а він іще все десь бігає, щось робить. Кажу: «Та йди ж уже, відпочивай»”, — згадує Анна Ляшенко.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ