На таких, як «ПРОРАБ», тримаються наші рубежі: історія сумського будівельника, а нині бойового командира механізованої роти 158-ї ОМБр
Початок повномасштабного вторгнення для багатьох сумчан став відправною точкою для того, щоб згуртуватися та протистояти російській навалі. Біль, розпач, гнів переросли в спротив. Хтось партизанив, волонтерив… До лав захисників стали добровольці, які залишили свою роботу, дім, родину, аби боронити рідну землю.
Серед них – Олександр Гайдабрус (позивний «Прораб»). Тоді чоловік, не роздумуючи пішов до військомату. Та з мобілізацією відразу не склалося. Тож свій запал сумчанин спрямував на допомогу захисту рідного міста, яке понад місяць знаходилося в облозі. Завжди був там де потрібно. Допомагав на блок-постах, підтримував хлопців продуктами, займався волонтерством. Дружина Тетяна теж не стояла осторонь – плела маскувальні сітки…
Нині Олександр на посаді командира механізованої роти 158-ї ОМБр ще з початку літа знаходиться на бойових позиціях на Курському напрямку, де разом із хлопцями з усієї України утримує рубежі Сумщини. На їх рахунку – бої за Андріївку, Кіндратівку, Степне… По суті, чоловік боронить рідні Суми. За цей довгий час перебування на передовій чоловік лише декілька разів відвідав рідну домівку, де на нього завжди чекають дружина та 15-річний син Нікіта. «Там не має вихідних, – зізнається командир. – Немає коли – робота триває цілодобово…».
Олександр із тих, хто вирізняється своєю відповідальністю та мужністю, – зазначає заступник командира батальйону з психологічної підтримки персоналу 158-ї ОМБр Сергій Гаранька. – Він у бригаді ще з початку її формування – у лютому буде два роки. Спочатку був командиром взводу, тепер у його підпорядкуванні понад сотня бійців. Для них командир – товариш, наставник. Глиба, на якій тримається усе! Адже там, де хлопці, – справжня війна. Вона поряд, неподалік Сум. У лютому 2022-го багато хто говорив, що якщо війна дійде до міста, то стане на його захист. Однак бачимо зовсім іншу паралельну реальність: Суми, де звичним життям живуть цивільні чоловіки, та фронт за декілька кілометрів, який тримають такі, як Саша. Та все ж без підтримки та поповнення хлопцям дуже важко вистояти…
Від виконроба – до «Прораба»
Олександру Гайдабрусу – 39 років, він родом із Сум. В цивільному житті отримав декілька фахових освіт. Працював геодезистом, інженером-будівельником. Будував у столиці котеджні містечка, також – мости, дороги. Війна чоловіка застала в Сумах, де він працював виконробом на одному із будівельних підприємств.
– Тоді десь до 8 ранку я не міг усвідомити, що таке може статися, – згадує Олександр. – Та коли колони росіян поповзли по місту, відразу вирішив, що треба ставати на захист. Дізнався, де локація воєнкомату, пішов туди записатися. Тоді сказали, що в непідготовлених немає потреби. Згодом пішов знову, записали «на олівець». Були якісь проблеми з документами і – нарешті, через деякий час, все уладналося.
Спочатку в навчальному центрі пройшов базову загальновійськову підготовку, після у Львівській академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного – підготовчі курси молодшого лейтенанта на командира взводу. По розподілу потрапив у новостворену 158-му ОМБр. А вже з червня 2025 року по бойовому розпорядженню ми працюємо на Курському напрямку.
Люди різні, як і в цивільному житті
Налагодити роботу з бійцями, як зізнається Олександр, було не важко. «Всі хлопці – різні, як і люди в цивільному житті, – говорить командир. – У мене й раніше було у підпорядкуванні по 70, а то й 200 людей. На війні у кожного свої завдання – як і на будівництві. Віддаються накази, ставляться задачі. Звісно, вони бойові. Все треба контролювати, до кожного бійця свій підхід. Всі хлопці в основному ж, з цивільного життя. Тільки деякі мали бойовий досвід…»
Командний пункт від «нуля» знаходиться на відстані до 2 км. Аби мінімізувати втрати – заводиться по декілька бійців. Командир «вживу» вибирає позиції. Поступово відбувається накопичення. Потому – виставляється рубіж. Все відбувається під чітким контролем та за участі командира. «Головний ворог – паніка, – зазначає Олександр Гайдабрус. – У зоні постійного коригування вогню – це синонім смерті. Когось треба заспокоїти, комусь дохідливо пояснити. Декого – відповідно навичок чи досвіду – перевести на іншу посаду, де людина точно себе проявить й буде корисною. Хлопці непогані – справляємося. Хоча, важко їм, але ж – війна. Стріляти є чим. Із забезпеченням теж все добре».
Робота на рубежі, звісно, тяжка. Та й умови не з домашніх. Холопці живуть у бліндажах – про суті в землянці, де нині зараз холодно і сиро. Запалити багаття – зась: ворог відразу «накриє». Влітку – спека, тож провіанта та іншого забезпечення намагаються закинути «дронами» по максимуму. Заміна особового складу – залежно від ситуації.
А ще – постійні прильоти ФПВішкок, вилазки та атаки «сусідів», зміна позицій… Ворог підготовлений, озброєний, теж тримає нашу сторону під контролем. Та все ж наші хлопці краще виконують свої бойові задачі, – зізнається Олександр.
Порятунок під обстрілами
Попри те, що у бойового командира чимало чеснот, важливою є його людяність та турбота про особовий склад, – зазначає Сергій Гаранька. «Хочу на цьому окремо наголосити, – продовжує заступник командира батальйону. – Обов’язків в Олександра дуже багато. Починаючи із звичайної людської підтримки, забезпечення і закінчуючи координацією бою. Але це не той бій, як ми звикли бачити у фільмах про другу світову. Це зовсім інша війна, більш технічна (ФПВішки, розвідувальні літальні апарати тощо). Йде постійне «просочування» невеликих груп ворога. Тож завдання підопічних Олександра – утримати рубіж оборони.
Коли хлопці на позиціях, а йде захід противника, то Олександр ними управляє. Як то кажуть, веде по «радійці», відслідковуючи ситуацію на моніторі. Хлопці близько майже нічого не бачуть, особливо якщо це ранок чи пізній вечір. Тож командир завжди на чеку, у фокусі уваги, без його пильності було б важко, хоча він і знаходиться на відстані».
Одного разу, як пригадує Сергій Гаранька, коли група заходила на бойові позиції, ворог відкрив вогонь. Під час артилерійського обстрілу два бійці загинули, були й поранені. У решти військовослужбовців виникло заціпеніння, із якого їх потрібно було вивести, аби ще не сталося втрат. «Олександр тоді зірвався з місця, за 6 кілометрів приїхав туди, де було «гаряче». Сам під обстрілами та постійними польотами ФПВішок, ризикуючи своїм життям, забрав та вивіз 200-х та поранених, тим самим зберіг особовий склад. А ще – привів до тями інших хлопців, аби вони не втрачали бойовий дух».
Командир механізованої роти 158-ї ОМБр Олександр Гайдабрус має грамоти та подяки від командира військової частини, також нагороджений Почесною відзнакою Сумської міської ради «За заслуги перед містом».
Ірина Чирченко
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ