Сімейна пара Володимир та Олена Верещагіни родом з Суходолу – там вони народилися, там минуло все життя. Але в травні цього року вони прийняли непросте для себе рішення виїхати з рідного краю, адже у сусідське подвір`я прилетів снаряд, яким вбило жінку. Тож, з тугою на серці подружжя зібрали деякі речі, забрали з собою маму Володимира, Тамару Іванівну, й рушили у нове життя. Вірили і сподівалися, що у Глухові буде спокійніше.

Верещагіни оселилися в гуртожитку медколеджу на другому поверсі. Потроху звикали до нових реалій, але не відкидали думки колись повернутися додому – головне, щоб ситуація дозволяла. Будували плани, обговорювали таку можливість в родинному колі. Втім, сподіванням не судилося збутися, адже в ніч на 19 листопада підступний ворог завдав нищівного удару по будівлі, де мешкали переселенці з Есманської громади.

Олена Миколаївна з болем у голосі згадує жахливі моменти ворожої атаки. Жінка говорить, що чоловік і свекруха вже вляглися спати, а вона ще балакала з дітьми телефоном. Говорить, що почула страшний гул в небі і одразу зрозуміла, що десь дуже поряд летить шахед. Не встигла вона оговтатися, щоб скоординувати свої дії, як пролунав перший потужний вибух, а за ним – другий… Жінку привалило уламками зруйнованої будівлі, але вона залишалася у свідомості. Розуміла, що самостійно не зможе вибратися, тому почала кричати, кликати на допомогу.

На поміч постраждалій жінці прийшли двоє добровольців молодиків. Вони вивільнили її з-під завалів і допомогли дістатися до лікарні. У Олени Миколаївни пошкодило ногу, голову, є садна по всьому тілу. Проте, з цим можна жити.

На жаль, врятувати її 59-річного чоловіка і 83-річну свекруху не вдалося. Їх тіла так сильно привалило, що шансу на мінімальний порятунок не було.

Зараз Олену Миколаївну прихистили у себе рідні, що мешкають у Глухові. Як далі буде складатися її доля, поки не знає. Жінка перебуває у стані глибокого шоку, дуже горює за чоловіком, з яким прожили у мирі й злагоді 38 років, народили двох діточок. Про Тамару Іванівну у неї також лишаються лише світлі й теплі спогади.

“Володимир був моєю опорою. Він ніколи мене не ображав, завжди підтримував. Був доброю людиною з чуйним серцем. Був справжнім хазяїном вдома, працьовитим, не боявся ніякрї роботи. З Тамарою Іванівною у нас також були гарні відносини, ми дружно жили. Господи, дай мені сил пережити цю втрату…Велика вдячність всім небайдужим людям, голові нашої громади Сергію Івановичу Мінакову за підтримку!” – ділиться вона.

Поховають Володимира Миколайовича і Тамара Іванівну у п`ятницю, 22 листопада, на Веригинському кладовищі.

У кого є бажання і можливість підтримати родину в горі, залишаємо картку сина Верещагін Ігор Володимирович:

5167 8032 8787 9162