“Допомагайте тим, хто ще живий”. Історія волонтерки, яка возить допомогу на фронт
Щодня вона їздила на бойові позиції з допомогою, а у вихідні — пакувала речі для фронту. Це — про сумську волонтерку з “підрозділу фей” Тамару Рябущенко. Під час одного з виїздів на кордон із Росією жінка була поранена. Але допомагати не припинила. Про щоденні виїзди до бійців розповіла Суспільному.
Пакувати допомогу, завантажувати її в автівку й везти бійцям — звична справа для “підрозділу фей”. На цей раз — до медзакладу. Але зазвичай, каже волонтерка Тамара Рябущенко, їздити доводилося на лінію фронту. Часто вона робила це сама.
“Сідаєш в автівку. Дівчата швиденько загружають, бо час на хвилини йде: ліки, планшети, продукти, сухі душі. Ну, колись, ще на початку Курської операції, хлопці були — самі знаєте де. Нікому було приїхати в місто все це взяти. Не думаючи, загрузили мене — бо знають, що я водійка. Я поїхала, все швиденько вигрузила і передала”, — сказала Тамара Рябущенко.
Тамара згадує, що такі поїздки стали буденними. А ще — небезпечними.
“Один раз тікала від дрона. Мене хлопці навчили: якщо ти вже помітила, що за тобою летить “щось”, то треба пітляти, щоб він збився з курсу. Якщо будеш їхати по прямій — не врятуєшся”.
Найризикованіше — не їхати на позиції, а повертатися. Тамара пояснює, що свої турнікети та бронежилет часто віддавала військовослужбовцям.
“Всі рекомендують з собою носити турнікети, там джгути кровоспинні — я це все розумію. Тільки зібрала: лежить у мене в аптечці турнікет, там ще щось. Приїду до хлопців — у того вже немає, у того — те зламалося, у того — інше. Ну що ж, віддала усе своє їм — і поїхала назад, додому. Так само і з бронежилетом: хлопцям потрібніше — то й віддаєш”.
В один з виїздів жінка вона потрапила під обстріл і дістала поранення.
“Отут найбільша кровотеча була — зупиняли. Все нормально. Трохи шрамчиків додалося. Зараз хлопці вже розуміють, цінують нас, тому не дозволяють нам уже ближче туди під’їжджати”, — розповіла пані Тамара.
Іноді їздити на позиції доводилося кілька разів на день.
“Я, бувало, раніше щодня виїжджала — а то й двічі на день. Особливо коли тільки відвезу медроті, приїжджаю, а Дарина мені відразу: “Оте, оте й оте”. Все — я загрузила і поїхала в інший бік”.
Тамара жартує: якби день складався з 48 годин — вона б встигала все заплановане. Жінці доводиться поєднувати роботу на сумському підприємстві, допомогу військовим і родину. На волонтерство, ділиться вона, іноді витрачає майже весь вільний час. Без гумору, каже, у такому ритмі не вижити.
“Я вже казала, повторюся: більше часу проводжу з хлопцями, ніж з родиною. Це їм кажу, а вони: “Ну, Тамар, ну ти що, не знаєш? Ми ж твоя друга сім’я — тільки трішки неблагополучна” (сміється).
Свої вихідні Тамара проводить на волонтерській “базі” — у колишній альтанці. Тут волонтерки плетуть сітки, сортують сировину, формують пакунки.
У допомозі військовим сумський “підрозділ фей”, як називають себе волонтерки, вбачає власну місію.
“Якби можна було хоч трохи показати все те, що витримують наші мужні хлопці… До них хочеться доїхати, хочеться довезти хоч щось — щоб їм було легше. Трішки — щоб вони відчули, що потрібні. І трішки — бо своїм оцим трудом ми показуємо: вони для нас — реально все”, — розповіла волонтерка Дарина Ігнатенко.
“До всіх звертаюся: допомагайте тим, хто ще живий. І дайте вижити не тільки Сумщині, а й усій Україні”, — сказала Тамара Рябущенко.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ