На закинутому заводі в Охтирці створили молодіжний простір«Критка»

За високими цегляними стінами колишнього охтирського заводу «Сільгоспмаш» ожила зовсім інша атмосфера. Там, де колись вирувала радянська індустріалізація, сьогодні звучить британський і український хіп-хоп, а підлітки в широких штанях катаються на скейтах і малюють графіті на стінах. З 2014 року Павло Ігнатченко, учасник Street Cultures Okhtyrka, разом із командою й підлітками перетворював закинутий завод на сейф-плей для охтирської молоді. У березні 2025 року простір під назвою «Критка» офіційно відкрили. Цукр поїхав в Охтирку, «майбутню світову столицю вуличної культури», щоб відчути вайб цього місця на повну.

У млині 19 століття оселилася вулична культура

Пообіді вихідного дня Охтирка схожа на мурашник. Люди метушаться: обирають найкращий кавун прямо з вантажівки, виходять із пакунками з магазинів, допивають каву зі стаканчиків, йдучи. На місцевому автовокзалі все по-іншому. Люди тут неспішно сидять на лавах, чекають на свій автобус. Саме звідси я йду до потрібного місця.

За 10 хвилин опиняюся на території колишнього заводу «Сільгоспмаш». Високі стіни із червоної цегли нагадують, що раніше тут стояв паровий млин 1896 року. Ним володіли дві купецькі родини — Курили й Бойки. У 1932 році радянська влада привласнила млин і прилеглі території, збудувала спершу труболиварний завод, а пізніше — «Сільгоспмаш». У 2010-х роках підприємство збанкрутувало, відтоді все тут стало занедбаним. Допоки на території історичного млина не оселилася спільнота вуличних культур і креативних індустрій. Відтоді простір почав змінюватися.

Стіна однієї з будівель розфарбована графіті: патріотичний малюнок із фразою «Спротив у твоєму ДНК», зображення двох лелек, які повертаються у своє гніздо, й інші написи. У 2014 році музикант і саундпродюсер Павло Ігнатченко викупив тут невеличке приміщення та облаштував студію звукозапису. Хлопець виріс в Охтирці.

— У вас тут так атмосферно. Коли ти так захопився вуличними культурами? — запитую в Павла.

— Я й з дитинства відчував зв’язок зі стріт-культурою. Ще відтоді мені стала подобатися хіп-хоп музика, реп, брейк-данс, і діджеїнг. Тому завжди мріяв, аби все це процвітало й в Охтирці. У 2014-х роках ми з командою однодумців створили Street Cultures Okhtyrka, я приєднався до них як координатор. Влаштовували в нашому місті джеми, контести, тобто такі собі змагання з екстремального вуличного спорту й мистецтва, фестивалі. Сьогодні я можу назвати себе людиною, яка представляє інтереси молодіжної спільноти вуличних культур і креативних індустрій, — відповідає хлопець.

Окрім приміщення студії звукозапису, на території колишнього заводу стоїть ще одна кількаповерхова будівля. До неї ведуть високі сходи, цегляний фасад розфарбований чорним кольором і яскравими стінописами. У 2018 році учасники спільноти Street Cultures Okhtyrka почали її приводити до ладу: прибрали хащі на вході, винесли сміття і залишки старих будматеріалів, почистили цегляну стіну старого млина від шарів радянської штукатурки.

— Ми спостерігали, як щось схоже втілюють у Берліні, Вільнюсі чи навіть Києві, як-от артцентр Closer. Нас також надихнули ви (Цукр), коли відкрили «Дворик на Кузнечній» в Сумах. Якщо ініціативні люди з інших міст не сидять на місці, то чому б нам не створити щось своє в Охтирці? Я поділився ідеєю із власником приміщень, які ми орендували. Він повірив, що вийде круто, навіть залив підлогу бетоном, встановив вікна. Команда Street Cultures Okhtyrka поремонтувала і пофарбувала дах, провела електрику. На все це пішло кілька років, — пригадує Павло.

Знаходити гроші було непросто. Впродовж років спільнота отримала всього два гранти: коштом одного влаштувала в Охтирці вікенд вуличної культури, коштом іншого — фестиваль графіті-джем. Водночас в ідеї Street Cultures Okhtyrka «повірила» Ольга Резніченко, тодішня заступниця керівника Управління молоді та спорту Сумської ОДА. Вона розповіла колегам з управління про проєкт і переконала, що він перспективний. Пізніше завдяки цьому молодіжній організації виділили невеличке фінансування. За ці кошти Street Cultures Okhtyrka купувала балончики із фарбою й орендувала обладнання для заходів. Також протягом років Павло вкладав у проєкти спільноти десятину, а іноді й половину своєї зарплати: спершу як електрик, а пізніше як звукорежисер.

Ходімо потусимо на «Критку»?

Згодом у просторі облаштували рампу для катання на скейті, самостійно зварили металеві каркаси для диванів, доповнили м’якою оббивкою, закупили й вставили інші меблі. Сергій Соловей, друг Павла, власноруч вилив з бетону величезні раковини, їх поставили у вбиральні. У команді також працювали співзасновник Street Cultures Okhtyrka Дмитро Бирченко, графіті-художник Сергій Соловей, який зараз у війську, Денис Швед, який зник безвісти, боронячи Україну, учасники молодіжної спільноти та інші люди. У простір запрошували відвідати івенти, поспілкуватися чи покататися.

Тестове відкриття провели у серпні 2023 року на дводенному фестивалі вуличної культури «Кевін». Під час заходу молодь Охтирки їздила на скейтах і виконувала трюки на самокатах, відривалася під музику запрошених діджеїв, слухала виступи громадських активістів.

— Під час «Кевіну» я навіть один раз ночував у приміщенні. Адже старі двері були ненадійними, а залишати тут дорогу апаратуру й меблі було небезпечно. Коли фестиваль завершився, підлітки почали підходити й запитувати в мене, коли ми повністю відкриємося. Нас це дуже змотивувало, — розповідає Павло.

У грудні 2024 року в приміщенні почали завершувати ремонт і розбирати стару рампу для скейтбордингу, щоб перетворити її на нову — half pipe, схожий на вигнуту дугу. Майже щодня протягом чотирьох місяців у простір приходили активні підлітки й молодь, наймолодшому хлопцю було 13 років. Вони власноруч випилювали деталі майбутньої рампи, скручували її шурупокрутом, фарбували, заносили решту меблів і мили все від пилюки. Усі ці волонтери сьогодні можуть відвідувати простір безплатно.

— Назву простору ми не вигадували самостійно. Ще задовго до офіційного відкриття підлітки, які приходили ганяти на скейтах, почали називати це місце «криткою». Звучало це так: «Ходімо потусимо на критку?» Це ніби скорочення від «критий скейтпарк». Команда підслухала і вирішила так і назвати простір. У березні цього року ми офіційно відкрилися, — розповідає Павло.

Діджеїнг, вініл і скейтбординг у рідному місті

Дерев’яна стеля в «Критці» дуже висока — шість-вісім метрів, її підпирають залізні перекладини. Майже всі стіни тут пофарбували у чорний колір, проте історична цегляна частина залишилася такою ж, нагадуючи про млин 1896 року. У колонках грає ритмічний брейк-біт і хіп-хоп. Ліворуч у рядок стоять столи для настільного тенісу й установки для аерохокею і настільного футболу. У кутку — телевізор з PS5 і м’які крісла-мішки. Тут періодично проводять змагання з Counter-Strike чи інших ігор. На стінах висять абстрактні картини. Вхід у «Критку» в будні коштує 50 гривень, у вихідні — 100.

Праворуч облаштували барну зону, де адміністратор на прізвисько Дріпчік готує смачні сендвічі, лимонади, каву чи чай. Зробивши напій, він йде до рампи, бере до рук скейт і починає з’їжджати з висоти до низу. Поруч зі стіною старого млина стоїть шафа, що належала бабусі Павла, замість ручок — колеса від скейтбордів. На полицях «Критка» продає свій мерч, а саме футболку й месенджер — невелику сумку через плече для дрібних речей. Тут є і що почитати: журнали Цукру, Люку, DTF Magazine.

Тут проводять відкриті вечори з діджеїнгу, де можна послухати, як грають інші, потусуватися і повчитися в них. Також організовують майстеркласи із графіті, кастому й шовкографії у вільному форматі: якщо не сподобається, можна піти покататися на скейті, наприклад. Павло пригадує як нещодавно перебрав свою колекцію платівок і запросив спільноту в «Критку» разом її послухати. Вечір назвали «Вініл, компот і бутерброд».

— Ми працюємо із найактивнішою частиною суспільства, з молоддю: креативною, незвичною і по-хорошому шаленою. У «Критці» нас об’єднують спільні цінності: людиноцентричність, взаємоповага і підтримка. Не важливо хто ти, якого віку, родом з містечка чи села, скільки статків маєш, як одягаєшся — всі тут рівні. У спільноті ми не змагаємося, хто кращий в чомусь, а допомагаємо. Наприклад, страхуємо під час спуску з рампи, пояснюємо, як грати у настільний теніс, — ділиться Павло.

Сьогодні Street Cultures Okhtyrka вже не просто створює щось для молоді, а завдяки своїм проєктам розвиває місто. Павло говорить: «Ніхто просто не очікував, що ці “нєфори” на скейтах так популяризуватимуть і розвиватимуть Охтирку». Команда вуличної спільноти час від часу їздить на конференції, де розповідає про власний проєкт. Завдяки цьому про прифронтове місто дізнаються більше у світі. Періодично українські й навіть закордонні медіа пишуть про їхні ініціативи, зокрема й «Критку».

У 2024 році Street Cultures Okhtyrka разом із Urban Reform створили урбан-візію Охтирки — документ, який окреслив напрями розвитку міста, цілі та просторовий план. У травні цього року спільнота презентувала трейлер майбутнього фільму про вуличну культуру Охтирки під назвою «Приземлення». Незабаром стрічку покажуть в Україні та за кордоном.

— Мене завжди обурювали фрази на кшталт: «Ой, я родом із Сумської області, ти, мабуть, не чув про моє село/містечко, тому й не казатиму про нього». Саме тому в наших проєктах ми популяризуємо місто, спонукаємо людей залишатися в ньому, приїжджати в гості. Бо бути родом з Охтирки — це класно й популярно, цим можна пишатися, — переконаний Павло.

Слухають олдскульний реп і цікавляться креативом

Відтоді, коли Павло з командою почали розвивати вуличну культуру в Охтирці, покоління їхньої спільноти змінюються. Дехто тільки народився у 2014 році, а у 2025 вже приходить тусуватися на «Критку». Інші зростали на івентах, фестивалях Street Cultures Okhtyrka, а сьогодні їм вже понад 20 чи 30 років. Та двері простору відчинені для них завжди, бо вони — амбасадори вуличної культури Охтирки.

Переважна більшість учасників «Критки» — школярі старших класів, які навчаються в Охтирці. Це і хлопці, і дівчата, бо вулична культура — для всіх. Старших відвідувачів, зокрема студентів, менше, адже вони не залишаються жити в Охтирці. Ця молодь, яка виросла у 2000-х і знає Україну сучасною, — це важлива частина суспільства, говорить Павло. Та через нестачу можливостей, війну й інші чинники Охтирка поступово їх втрачає.

За барною стійкою на високому стільці сидить стильний хлопець: у кепці, довгих джинсових шортах і футболці з мерчу «Критки». Попиває лимонад, а коли бачить Павла, тисне йому руку й обіймає. Це 11-річний Ілля, який приходить у простір майже щодня: катається на скейті, грає в настільний теніс чи на приставці.

— Я приходжу сюди ще з літа, навіть однокласників запрошував. Тепер вони теж знають про «Критку». Найбільше подобається, що тут тебе можуть навчити чогось, підказати й підтримати. Раніше я майже ні з ким не спілкувався, а коли прийшов у «Критку», почав це робити й не відчувати страху, — говорить Ілля. Під час нашої розмови він допив свій лимонад. Тому зіскакує зі стільця і прямує до рампи. Тоді зіскакує на скейт і катається.

Спільнота вуличних культур Охтирки — це люди різних вподобань, говорить Павло. Вони можуть відрізнити Вірджила Абло і Фаррелла Вільямса, слухають олдскульний реп, цікавляться креативними індустріями. Але знати все це не обов’язково, простір відкритий для будь-кого. В одному приміщенні можуть зустрітися навіть вчитель і його учень.

29-річний Дмитро викладає фізкультуру в Охтирському центрі професійно-технічної освіти, але сьогодні субота, тож він прийшов з друзями на «Критку» пограти в настільний теніс.

— Коли «Критку» добудовували, я теж долучався. Пам’ятаю, як взимку ми заносили сходами, які тоді ще не мали поручнів, рампи для скейтбордингу. То було трохи небезпечно. Сьогодні часто зустрічаю тут своїх студентів, але в цьому місці ми на рівних. Я теж люблю спорт, музику і вважаю себе частиною молоді. Це нормально, що в будній день я можу викладати, а на вихідних прийти в «Критку» пограти на DJ-контролері, — розповідає викладач фізкультури Дмитро.

«Охтирка стане столицею сучасної культури»

Місцеві жителі Охтирки ставляться до «Критки» по-різному: хтось захоплюється, а дехто насторожено дивиться, що ж та молодь робить у закинутому заводі. Це нормально, каже Павло. Значну частину старшого покоління у радянські часи переконували: «Сєгодня ти іграєш джаз, а завтра — родіну продаш». Тому життєвий досвід цих людей заважає зрозуміти молодь, особливо ту, що займається нестандартними речима. Вулична культура в Охтирці існувала й раніше, розповідає Павло. Проте у роки його дитинства, у 2000-х, вона була ніби невідшліфованою.

— Ми розвивали цю вуличну культуру інтуїтивно. В Охтирку її зазвичай «привозили» з Харкова. У нашому місті у тих роках з’явилася стіна із різними графіті. Свої стінописи на ній залишали й ми. У 2000-х до мого району приїжджали хлопці з Узбекистану, які на літо залишалися в бабусі в Охтирці. Із собою вони привозили записаний на касетах хіп-хоп. Тож ми збиралися і слухали разом ту музику на старому магнітофоні, — пригадує Павло.

Сьогодні вулична культура більш усвідомлена і доступна. Ти можеш спостерігати за тим, яка ж вона в інших країнах, у соцмережах чи YouTube, наприклад, і створювати щось своє. Через те що зараз ця культура не табуйована, а популярна, в Україні відкрилося багато можливостей розвитку для татуювальників, графіті-художників, фотографів, монтажерів. Проте вони їдуть у великі міста із кращим ринком праці, зарплатами й перспективами, каже Павло. Водночас «Критка» теж намагається пропонувати цим людям схожі умови, аби ті залишалися в Охтирці.

— Часто від різних людей я чув: «Ну і яка користь чи важливість того, що ви на стінах малюєте, проводите ці музичні джеми, на скейтах катаєтеся?». Так от Вадим, Богдан і Саша, які школярами приходили на наші тусовки, сьогодні працюють адміністратором, СММником і операційним директором в «Критці». Ми виростили фахівців, які якнайкраще знаються на вуличних культурах і розуміють, як працюють креативні індустрії.

За однією зі стін «Критки» стоїть ще чимало закинутих приміщень. У широких старих кімнатах складені залишки будматеріалів для ремонту, старі дошки, цегла і мішки з чимось невідомим. Павло мріє, що колись вони облаштують і ці кімнати старого заводу. Можливо, це буде мініхостел для артистів, які приїжджатимуть виступати в Охтирку з інших регіонів і навіть країн, фудкорт чи навіть критий майданчик для баскетболу. А ще команда мріє облаштувати великий бетонний скейт-парк.

— У 2021 році в інтерв’ю для Цукру ти говорив, що мрієш зробити Охтирку світовою столицею сучасної культури за прикладом британського Бристоля. Як думаєш, наскільки тобі вдалося просунутися до цієї мети за останні роки?

— Прям вдалося і плани не змінилися. Про нас вже написало відоме видання про скейтбординг в Японії, інше медіа в Британії. Тому ми точно на правильному шляху. Залишилося втілити інші ідеї й провести в Охтирці масштабний фестиваль вуличних культур, запросивши світового хіп-хоп виконавця, — ділиться Павло.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ