Сумський солдат на позивний «Сон» має множинні осколкові поранення
Волонтери збирають народні кошти задля його одужання
Юркові ПАРХОМЕНКУ, що родом із Кролевця, тридцять років. Втім хто не гляне, думають, що хлопець більш юний, можливо, через струнку поставу й вроджену миловидість. І досі, через два місяці госпіталів, операцій, хірургічних чисток й ендорпротезувань, Юра у списку важких пацієнтівЦентрального військового шпиталю в Києві. А що вже казати про день, коли його, смертельно пораненого, уперше поклали на стіл до хірурга?..
” У той день ми з кількома побратимами виконували особливе завдання, – згадує рядовий піхоти Юрій Пархоменко. – Був ворожий обстріл – «орки»гатили з важкого калібру. Ми зачаїлись. Хто молився, хтостискав у руках зброю,згадуючидім і родину. Аж раз! Прилетіло й по мою душу! Тільки й пам’ятаю: стовп вогню, гарячий смерч, що заламував-викручував тіло. Потім лиш якимись уривками. Як хлопці мене кантують для перев’язки, шукають джгути по кишеням, а мені аж дух запирає, іувесь живіт, ноги суціль криваве місиво. Пам’ятаю, хтось із побратимів аж стогне: «Блі-і-ін, ну нада ж так! Синок, ти тримайся! Дивись на мене й тримайся! Зараз ми миттю, кабанчиком, у шпиталь! А там знаєш, які лікарі, сестрички? Миттю на ноги поставлять!» А мені вже й білий світ не милий, усім тілом холону…Потім був Сєверодонецький прифронтовий шпиталь, де мене важкого стабілізували, підготували до транспортування санавіацією;Харківський військовий шпиталь, де чистили й ушивали розірвані нутрощі. Потім Київ і одна за одною чотири великих «полосних» операції, а скільки вже чисток – і під наркозом, і без, то я вже йіз ліку збився!»Своє надважке поранення Юрко отримав 21 квітня2018-го під селом Кримське Новоайдарського району Луганської області, де його рідна 53-я окрема механізована бригада ЗСУ і нині тримає позиції.
«Власне, Юрина фронтова епопея та ще кількох синових друзів розпочалася навесні 2015 року, – розповідає кролевецька волонтерка, мама демобілізованого бійця Наталка МАКСИМЕНКО. – Ще у січні 2015-го наші хлопці добровольцями пішли до Кролевецького РВК. Мали мужність під час війни проситись у діючу армію:Вітчизну від агресора захищати. Так, патріоти! І я нашими синами – попри усі материнські тривоги й сльози – пишаюся! Їх направили на полігон у Дєвички. Якраз йшло активне формування 53-ї бригади, то Юрія з другом Миколою записали саме до неї. Із квітня – на фронті.Під Авдіївкою. Слава Богу, жодної подряпини, щоправда,контузії.Прослужили з честюрік. Демобілізувалися.Приїхали до Кролевця. Прилаштувалися до мирної роботи: хто куди. Юрій Пархоменко ще до війни був вправним будівельником, мав заробітки, то зайнявся звичним. Хоча, знаєте, у нашому маленькому містечку з роботою сутужно. Півтора роки Юра пожив мирним життям, а потім не витримав… Згодом на мої розпитування лишень зауважив, що йому хлопці з батальйону мало не щоночі ввижалися, а ще війна: окопна багнюка,обстріли, перестрілки. І мучило відчуття незавершеної чоловічої справи, бо ж знаєте, у нашій країні все ще триває війна! – (На цих словах Наталка Максименко гірко зітхає). – І там, в окопах, гинуть наші солдати! Отож, наш Юрчик знову пішов до райвійськкомату, підписав на контракт у діючу армію. І знову – до 53-ї бригади. Напросився у рідний підрозділ».
Перший внесок на одужання мужнього солдата –4 800 гривень -зробили викладачі сумської музичної школи №2,
що на вул. Марка Вовчка, 31
«Потроху-потроху почав оживати, – так коментує свій нинішній стан важкопоранений Юрій Пархоменко. – Ноги ще в гіпсах та на шпицях-витяжках, але дренажних трубочок із нутрощів трохи менше. І це вже добре! Та й здоровіші поранені раз у раз на спеціальному візку вивозять мене у парк, прогулюємось довкола шпиталю, спілкуємось подалі від чотирьох стін шпитальної палати, які за ці півроку, ой, як спротивіли…» Юрко говорить, ніби й з усмішкою, втім у голосі, в погляді відчувається певне емоційне виснаження.
«Так, Юрі зараз дуже-дуже важко. Півроку по госпіталям і купа надскладних операцій(його права нога – від стегна до стопи – суціль роздроблені кістки). Але нічого, ми своїх не кидаємо, будемо й надалі боротися за Юрасикове одужання! Моральну підтримку він має від побратимів, друзів та від нас, волонтерів. Головне, кінцівки вдалось зберегти, бо питання щодо ампутації стояло руба, а надалі, потихеньку-помаленьку, а будемо повертатися до життя! Збираємо кошти на складне ендорпротезування. Із Божою та народною поміччю! А ще Юра із із матір’ю, братом та сестрою – інвалідом дитинства мешкають в гуртожитку, у крихітній кімнатці. І наразі нагальне завдання забезпечити хлопця власним житлом, бо повертатись зі шпиталю йому, по суті, немає куди. Тож нині боремося, «вибиваємо» Юрчикові житло, але ж ви самі розумієте, як із цим у нас складно! То, може, наша місцева й обласна влада також зверне увагу на цю проблему?!»Ви маєте можливість зробити добру справу, підтримавши важкопораненого бійця в тривалому лікуванні й реабілітації.
Перерахувати посильну пожертву Ви зможете на картку
ПриватБанку
№4149 4978 7188 1332
отримувач Пархоменко Юрій Анатолійович
Джерело: http://www.vsisumy.com/