У магазині секонд-хенду виник конфлікт через українську мову
Знову конотопчани підіймають питання обслуговування українською мовою у магазинах. Цього разу, на відміну від попереднього, коли це робив особисто мер міста Артем Семеніхін, у скандальну пригоду потрапила екс-працівник Конотопської міськради, а нині місцевий волонтер Інна Панченко. Жінку не зрозуміли у місцевому секонд-хенді, після чого вона написала гнівного поста, обізвавши продавців “чурками”:
ЩО ВИ, “ЧУРКИ”, ТУТ РОБИТЕ?
НІЧОГО НЕ СПЛУТАЛИ, А?
Сьогодні довелося побувати в одному із секонд-хендів нашого міста. Буваючи у таких закладах дуже рідко, уже жалкую, що порушила традицію.
Пригледівши одну тканину, яка б підійшла для виготовлення ляльок-мотанок, оберегів, які ми з дітками виготовляємо для хлопців в зоні бойових дій, я підійшла до ймовірних продавців чи господарів закладу.
Подивившись на двох дівчат і хлопця, зовнішність якого зовсім не схожа на типового українця, відрекомендувавшись, я запитала: “ПРОБАЧТЕ, БУДЬ-ЛАСКА, ДО КОГО З ВАС, ЯК ГОЛОВНОГО, Я МОЖУ ЗВЕРНУТИСЬ? РІЧ У ТІМ, ЩО… ”
(Я хотіла лише запитати, чи не могли б вони ту тканину продати за ціною наступного дня, тобто дешевше, адже це виключно для втілення соціальних ініціатив)
Перекидаючись поглядами, молоді люди почали сміятися.
Хлопець “екзотичної” зовнішності видавив: “ЧЬО АНА ХОЧЕТ?”
А дівчина, подивившись на мене, порадила: “ГАВАРИТЕ ПО-РУССКИ. ОН ВАС НЄ ПАНІМАЄТ”.
Відчувши, як у грудях відразу почало неконтрольовано “кипіти”, я попрохала опонентку перекладати своєму керівнику так, щоб він зрозумів. Та вона цього зробити не змогла, “прое-е-екавши” лише кілька перших слів.
Зрозумівши, що діалог уже не складеться і є безкорисним, я все ж таки озвучила своє прохання.
На що особа чоловічої статі мені видала: “МЕНЯ ЄТО ВООБЩЕ НЄ ІНТЄРЄСУЄТ. МНЕ ВСЕРАВНО. Я НІ КАПЄЙКИ НЕ УСТУПАЮ. И ВООБЩЕ, ГАВАРІТЕ НА НАРМАЛЬНАМ ЯЗИКЕ”
Подякувавши, я побажала “дегенерату” “гаваріть на нармальнам язикє” в зоні бойових дій, на лінії безпосереднього зіткнення, адже там є хоч якийсь шанс знайти однодумців та поскоріше “учалити” в зону свого комфорту та, дай Боже, ніколи звідти не повертатися.
А за момент нашого діалогу навколо зібралися люди, які хитали головами та однозначно підтримали мене, ще й давали поради, за що їм дуже дякую.
Хочеться сказати, що бажану тканину я все ж придбала на третьому поверсі універмагу. І справа зовсім не в моїх особистих коштах, які я витрачаю на благодійність.
Хочеться просто в таких “екземплярів” запитати: “ВИ ТУТ ХТО? ГОСТІ ЧИ ГОСПОДАРІ?”
Якщо гості, ведіть себе так, як в гостях, поважайте тих, хто вас прихистив.
Якщо відчуваєте себе господарями, то бережіть і плекайте свій дім.
Але ж ви просто “зальотчики”, які обрали собі тепле містечко і вигріваються, поки справжні ГОСПОДАРІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ВАМ БЕЗТУРБОТНЕ ЖИТТЯ, ВІДДАЮЧИ СВОЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ.
СТРАШНО ВДУМАТИСЬ, ЩО ВОНИ ГИНУТЬ В ТОМУ ЧИСЛІ І ЗА ВАС, “ГНИЛИХ”, ТА ВАШЕ МАЙБУТНЄ…
P.S.: Слово “чурки” в даному дописі використане як жаргонізм, який стосується виключно вищезгаданої особи чоловічої статі.
З глибокою повагою ставлюся до представників всіх національностей, які проживають у нашому місті. Але, як то кажуть, “в сім’ї не без…”.
