У Сумах рідні зниклих безвісти та полонених вишивають “Рушник додому”
Рідні зниклих безвісти та полонених у Сумах згуртувалися, щоб вишивати великий рушник — символ повернення їхніх рідних додому. На одній із зустрічей майстринь побували кореспонденти Суспільного.
Сум’янка Валентина Понирко — одна з учасниць всеукраїнської акції “Рушник додому”. У неї безвісти зник чоловік. Каже, що про його долю нічого не відомо вже понад рік. Жінка показує альбом, який створили родичі зниклих безвісти. Говорить, що використовують будь-яку можливість для розшуку рідних.
“Просять фото без усмішок, бо обличчя зовсім змінюється, коли він загнаний, коли очі спущені донизу. Тому шукати й порівнювати з тим, яка людина була у звичайному житті і після полону — це взагалі різні люди. Ми зробили додатковий альбом: якщо хтось буде їздити на обміни або до омбудсмена в Туреччину, то такий альбом бере”, — сказала Валентина Понирко.
Пані Валентина говорить, що всеукраїнська акція “Рушник додому” — це можливість вилити свій біль, нагадати про рідних, які захищали Україну.
“Там буде знак про мого чоловіка, про його відвагу. Я розумію, що минуть роки, й десь цей біль трішки стихне, і пам’ять трішки призабуде яскравість. Але цей рушник — він матеріальний, він є по факту, він буде чи в музеї, чи дітям, і вже можна буде сказати, що в період війни, коли літали ракети, ми сиділи й вишивали з думкою про те і з вірою, що ти повернешся”, — розповіла Валентина Понирко.
“30 червня телефонуємо, телефонуємо, а його нема й нема. І ми поїхали прямо туди, де вони стояли — як ото зараз у нас у селах хлопці стоять. Кругом стукаємо, дзвонимо, шукаємо. Я знаю, що він живий. Мені сказали хлопці, з якими він був на завданні, — 99%, що Назар не живий, але є 1 % — значить, він живий”, — сказала Світлана, учасниця акції.
Пані Світлана — сум’янка. Розповідає, що її син Назар пропав безвісти під Бахмутом.
“Я одразу, як побачила повідомлення, що буде «Рушник надії», пішла туди. Я теж вдома шию — і це справді дорога нашим хлопцям і дівчатам додому. Щоб була доріжка вишита від отої Росії, щоб вона провалилася — не знаю куди, — й до їхнього рідного дому вишита рушниками”.
“Особисто для мене це про те, що Росія терорист, що Росія повинна припинити цю війну негайно й перестати знущатися з наших рідних. Мій особистий заклик у цьому рушнику, про те, що не потрібно забувати всьому світу, що війна триває, про те, що з наших хлопців знущаються не по-людськи”, — поділилася Оксана Клець, координаторка акції.
Оксана Клець — координаторка акції від Сумщини, у неї у 2023 році в Серебрянському лісі безвісти зник син.
“Цю акцію запровадили жінки ТРО з Києва, це всеукраїнська акція, і ми приєдналися з надією на те, що наші рідні повернуться. Особисто я тільки навчаюся вишивати, багато дівчат долучилися, це ще можливість навчитися і бути дотичною до нашої історії, до наших традицій Сумщини”, — розповіла пані Оксана.
Пані Оксана говорить, що учасниці акції мають змогу збиратись у бомбосховищі Сумського палацу дітей та юнацтва. Технічною координаторкою стала Наталія Бабенко, керівниця “Майстерні художньої вишивки та бісероплетіння”, яка теж функціонує при палаці.
“Це традиційний візерунок рушників Сумщини, де ми покажемо всі шви, які існують на теренах Сумщини дуже давно. Але я не художниця, я лише вишивальниця, тому я запросила до співпраці викладача Сумської художньої школи імені Лисенка, Ярцову Любов Михайлівну, для того щоб вона могла допомогти мені створити візерунок”, — розповіла Наталія Бабенко, заслужена майстриня народної творчості.
“Створюючи цей ескіз, була пропозиція від матерів, які долучені, дружин. Я ввімкнула свій художній смак і досвід, тому вирішили скомпонувати з деревом життя, яке є символом роду, пташками, які завжди символізували й народження, і зв’язок із небом. Пташки були в Слобожанських рушниках, і взагалі в культурі України. А також доповнили національним елементом — тризубом”, — розповіла Любов Ярцова.
За словами Оксани Клець, рушник має бути готовий до 1 жовтня — Дня захисника України. Усі учасниці акції вірять у перемогу й у те, що їхні рідні повернуться додому живими:
“Я завжди кажу: я не давала добро на загибель, тому без варіантів — я не даю смерті забирати його”, — сказала Валентина Понирко.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ