У Воронежі провели в останню путь захисника Миколу Плиса

17 серпня цього року на Донецькому напрямку загинув захисник України, житель селища Вороніж Микола Плис. Його життя обірвалося поблизу населеного пункту Нове внаслідок мінно-вибухової травми. Про це на своїй сторінці у фейсбуці написав міський голова Микола Нога.

Микола народився 1 вересня 1974 року у Воронежі. Він зростав у багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей. З дитинства був добрим і турботливим братом, а з роками став людиною, на яку завжди можна було покластися.

Навчався у Воронізькій загальноосвітній школі №1. Після дев’яти класів вступив до Воронізького ПТУ №42, де здобув професії тракториста-машиніста, слюсаря-ремонтника та водія.

Після строкової військової служби в Автономній Республіці Крим Микола повернувся до мирного життя. Працював на цукровому заводі, згодом — у ТОВ «Алтіс-Спецбуд». Був працьовитим, відповідальним і майстровитим чоловіком. Умів працювати руками й не боявся важкої роботи — саме про таких людей кажуть, що вони мають «золоті руки».

Любив землю, працю і прості радощі життя. Одним із його найбільших захоплень була риболовля. Вона давала можливість відпочити, побути наодинці з природою, насолодитися тишею та спокоєм.

Але найбільше щастя Микола знайшов у родині.

Поруч із ним була кохана жінка Наталія. А у 2020 році, коли Миколі виповнилося 46 років, у родині народилася довгоочікувана донечка Анастасія.

Дівчинка стала для батька цілим світом. Саме Микола обрав для неї ім’я. Він хотів подарувати донечці щасливе дитинство і робив для цього все, що міг. Навіть власноруч збудував у дворі дитячий майданчик — щоб Анастасія могла гойдатися, гратися і зростати в любові та турботі.

Він мріяв бачити, як донечка росте, робить перші кроки, пізнає світ, уперше бере до рук шкільний портфель. Найзаповітнішою мрією Миколи було одного дня взяти Анастасію за руку й повести її на перший дзвоник.

Та здійснитися цій мрії не судилося.

У вересні 2025 року Микола Плис добровільно став на захист України. Він розумів, наскільки небезпечною є війна, але знав і те, що хтось має захищати рідну землю, своїх близьких та майбутнє дітей.

Микола мав військове звання солдата та проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби комендатури швидкого реагування. Воював на Донецькому напрямку. Серед побратимів мав позивний «Сєдой».

«Перемога буде за нами. Пробачимо окупантів лише тоді, якщо діти, які загинули, будуть живі…» — ці слова Миколи передають його біль, віру та розуміння того, заради чого він захищав Україну.

17 серпня 2026 року його життя обірвалося.

Микола загинув, виконуючи свій військовий обов’язок. Йому було 51 рік.

Особливо боляче усвідомлювати, що 1 вересня — у день, коли Миколі мало виповнитися 52 роки, — його маленька донечка мала б піти до школи. Та замість батьківської руки, яка мала вести її на перший дзвоник, залишаться пам’ять, фотографії та любов, яку він встиг подарувати своїй дитині.

Микола Плис повертається додому на щиті.

Він віддав життя за Україну, за рідну землю, за свою родину і за майбутнє маленької донечки, якому так хотів подарувати мир.

Шостка.INFO