Як родина Новикових з Есманьської громади знайшла прихисток у селі Дубовичі на Кролевеччині
Родина Новикових із прикордонного села Уланове Есманьської громади, що за чотири кілометри від Росії, понад пів року проживає у селі Дубовичі на Кролевеччині. Під час евакуації, розповідають, намагалися вивезти якомога більше речей і тварин. Як нині родина облаштовується на новому місці та як зберігає пам’ять про рідний дім — у матеріалі Суспільного.
Подружжя Віктора та Ірини Новикових понад пів року живе в селі Дубовичі на Кролевеччині. До повномасштабного вторгнення вони мешкали у селі Уланове. Навесні 2022 року ракети влучили в місцеву школу, розповідає жінка.
“У нас і будинок культури розбили, сільську раду, музей, школу, і ще двічі після того били. Взагалі багато будинків розбито. А, і ще розбили цю електростанцію у нас, її повністю зруйнували, і з 20 серпня 2024 року там уже не було світла. Люди почали виїжджати. Ті, хто залишався, почали вивозити своїх дітей. Тобто дітей вивозили кудись у більш безпечне місце, а самі ще залишалися, проживали. А потім уже масово всі виїхали, можна сказати, восени 2024 року”, — пригадує переселенка Ірина.
Пані Ірина пригадує, коли у селі Уланове зачинився місцевий магазин, люди залишилися без можливості придбати продукти та ліки. Восени 2024-го до села припинили постачання води. Допомогу жителям привозили староста та міжнародні організації. Восени 2024 року в селі під час обстрілу загинула односельчанка, а згодом і ціла родина. Серед них була й двоюрідна сестра Ірини з чоловіком. Її син подарував жінці картину, яку вона зберігає й досі.
“Юлю вранці знайшли під завалами, а Сергій ще близько двох годин був живий, але до лікарні його не довезли. І єдине, коли люди його знайшли, він ще був живий, і навіть за себе не хвилювався, а весь час повторював: «Врятуйте мою Юлю. Врятуйте мою Юлю». У них залишилося двоє дітей-сиріт: старший Діма та молодший Даня. Діти були в Чернігівській області у сестри Сергія. Їх вивезли ще раніше, і через 2–3 дні вони планували вже приїхати до них, щоб виїжджати із села, але не встигли. Їх убили”, — каже Ірина.
Тоді подружжя ухвалило рішення виїжджати. Побували у кількох селах, розповідає Ірина, однак староста порекомендував будинок у Дубовичах.
“Люди дружелюбні. Місцева влада теж — завжди, у будь-якому питанні ми можемо звернутися, вони завжди допоможуть, підкажуть. Добре. І люди, взагалі, сусіди — добре”, — говорить переселенка.
Віктор та Ірина мають двох дітей. Вони виїхали раніше до родичів, а подружжя евакуювалося самостійно. Під час переїзду, говорять, намагалися вивезти якомога більше речей, які збирали роками. Найцінніше, що лишилося, — це їхній будинок.
“Людям просто нікуди їхати. Вони залишаються під обстрілами, там дрони, але люди живуть. Ось наша дівчинка, наприклад, її зараз немає вдома, вона теж у сестри в Глухові. Бо більшість наших односельців, вони в Глухові. І всі її друзі там. Тобто тут вона ще не знайшла ні друзів, ні знайомих, нікого, з ким би могла спілкуватися. Вона вже адаптувалася, все добре, ну, просто єдине — з друзями. Хочеться бачитися зі своїми частіше”, — пояснює жінка.
Подружжя Віктора та Ірини Новикових разом понад 20 років. Наразі облаштовують побут на новому місці. Розповідають, що під час переїзду забрали з рідного дому курей, качок, коня та собаку. Все, що зараз у їхньому новому будинку, нагадує про рідний дім. Найбільше ж, зізнаються, бракує рідних стін та односельчан.
“Я ніколи не думала, от 40 років я там прожила, що мої односельці будуть для мене настільки дорогі, коли я звідти поїхала. Навіть зараз, поїхавши до Глухова, я зустрічаюся там з односельцями, з якими раніше особливо так близько не спілкувалася, але бачишся, обіймаєшся з людьми — це як частинка чогось рідного, з рідної землі”, — пояснює жінка.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ