“З’явилися ми у неї, а не вона”. Історії тварин, за якими доглядають сумські добровольці
Їх залишають господарі, вони губляться і лякаються вибухів. А інколи – знаходять нових господарів серед захисників. Така доля тварин прикордонної області під час війни
“Вона ще молода, по зубах видно. З’явилися ми у неї, а не вона. Ми до неї приїхали. Тут поруч є будівля, яка в перші дні була обстріляна, мабуть, 152-мм снарядом з “арти”. Вона там мешкала. Господарі вже померли, її приютив сусід. Вона боязка, не підходить до людей, на контакт не йде”, – розповідає “Маус”, член сумського добровольчого формування про собаку Альфу, яку забрали до себе добровольці.
“Маус” каже: сам полюбляє їсти в’ялену курку, і її запах і смак допомогли йому першому встановити контакт з Альфою і приручити собаку. З того часу вона – частина команди. Крім курки, ласує тушкованкою, сосисками та пиріжками.
“У нас з Альфою – взагалі гармонія. Ми охороняємо її, вона – нас. Вона – частина нашої сім’ї. Тут приходили ще собачки, ми всіх годуємо, доглядаємо, але залишилася тільки Альфа”, – каже “Крава”, член сумського добровольчого формування.
Максим давно мріяв про великого собаку, але зупиняв страх відповідальності. Війна, говорить, чоловік, змінила погляди на різні речі. Тож наважився стати господарем для Одіна. Доберман разом із братом жив у Тростянці в родині з трьома дітьми. Коли родина виїхала за кордон, постало питання, що робити з собаками. Так у Максима з’явився півторарічний Одін, якого до цього звали Зевс.
“Вони пережили місяць окупації. Одін досі боїться звуків сирени, не спускається в підвал, бо йому страшно згадувати спуски в погріб. На другий-третій день після звільнення Тростянця знайома побачила оголошення, що родина хоче віддати доберманів, бо чоловік планує виїжджати до дітей за кордон. Протягом квітня він практично щодня був з нашим підрозділом, ночував на базі, зараз, коли заходить на базу, – він щаслива дитина”, – розповідає Максим Галицький, керівник групи 4 добровольчого формування.
Зараз з Одіном працює кінолог, який допомагає долати страх і вчить собаку командам.
“У мене був маленький цуцик – цвергпінчер Тор. Тепер у нього є маленький братик, вони нерозлийвода тепер. На жаль, бачимо багато покинутих тварин, але наше суспільство відповідальне. І я бачу багато повідомлень, коли небайдужі товариства шукають нових господарів для покинутих собак і в більшості випадків знаходять”, – додає Максим Галицький.
Звичайна справа нині – і собаки на блок-постах, що допомагають захисникам, говорять військові.
“Барік у нас з’явився навесні. Допомагає, особливо вночі. Найменший рух якийсь в полі, на вулиці, на дорозі – вони одразу дають нам знати, подають звук. Тому вони нам дуже сильно допомагають”, – каже “Інженер”, член сумського добровольчого формування.
Крім Баріка, тут оселилися Жуля і Рудий. Останній, говорить боєць, заслуговує на орден за відмінний слух і уважність.
