За п’ять хвилин до вибуху: історія поліцейського офіцера Хотінської громади, який евакуює людей
Там, де кордон дихає війною, а небо постійно розтинають ворожі дрони, час набуває іншого виміру. Саме в цьому просторі – між вибухами та людським болем – працює майор поліції Юрій Гамота, поліцейський офіцер Хотінської громади Сумського району.
Ця громада знаходиться на самому краю Сумщини – там, де Україна межує з росією. Деякі села – за кілька кілометрів від країни-агресорки, інші – впритул, «на нулі», як кажуть місцеві, просто в городах. Тут кордон не умовна лінія на мапі, а жива рана. Нині села спустошені, знищені…
А ще зовсім недавно ця земля жила іншим ритмом. Хотінська громада з 13 населеними пунктами, створена у 2016 році в межах реформи децентралізації, стрімко розвивалася: оновлювала інфраструктуру, зміцнювала освітні заклади, впроваджувала енергоефективні рішення. Це був час змін і надій. Саме тоді Хотінь стала однією з перших громад на Сумщині, де стартував проєкт «Поліцейський офіцер громади». За результатами конкурсу перемогу здобув Юрій Гамота. Його шлях – це не лише охорона громадського порядку, понад 200 розкритих злочинів і допомога цивільним, а й сотні врятованих життів. Складні евакуаційні маршрути із самісінького пекла…
Офіцер нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, Грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою МВС України, а також почесною відзнакою другого ступеня «За особливі заслуги перед громадою Сумського району» та іншими заохоченнями від керівництва Національної поліції за професіоналізм, відвагу й допомогу населенню в умовах війни. Це історія про поліцейського, який став волонтером, рятувальником і захисником водночас.
Від «технаря» – до поліціянта
Юрій – син військового, який після закінчення Сумського артилерійського училища з червоним дипломом проходив службу в Прибалтиці. Згодом родина переїхала на Сумщину, де батько працював у міліції. Для хлопця він був беззаперечним авторитетом – відповідальним, принциповим і відданим своїй справі. Саме порада батька згодом стане вирішальною у прийнятті важливого рішення. Та спочатку Юрій обрав іншу дорогу – хлопець, який захоплювався футболом і технікою, здобув освіту інженера-механіка в Сумському державному університеті. «Я маю інженерний склад розуму, – розповідає він. – Коли після закінчення вузу не вдалося влаштуватися на завод – пішов працювати до сервісу з ремонту електро- та бензоінструментів».
Техніка стала не лише роботою, а й захопленням. Юрій почав збирати дрони: спершу – як хобі, замовляючи деталі в інтернеті, а з початком повномасштабної війни – вже з уламків збитих ворожих БПЛА. Із трьох-чотирьох пошкоджених апаратів він збирав один, який ще міг служити. Таких дронів він передав українським захисникам понад тридцять. Один із його власних виробів, який здатний долати шлях до трьох кілометрів, із функціями маневрування, повернення та польоту за GPS-точками – став у нагоді вже в його поліцейській роботі. «Я виявляв і посіви маку, і конопель. І браконьєрів – сітки, незаконне полювання. П’ять хвилин – і вже біля порушника!» – розповідає він.
Свою службу в поліції Юрій почав у 2013 році, після закінчення піврічного навчання, і майже одразу був призначений на посаду дільничного. Керівництво довірило на той час молодшому лейтенанту досить непросту дільницю – Кияницьку сільську раду. Згодом під його опікою опинилися п’ять сільських та селищних рад із населенням понад 11 тисяч людей. І саме довіра людей стала головною оцінкою його роботи. «Робота дільничного – це постійний рух, спілкування і вміння чути людей. Головне: ти не маєш права на байдужість», – говорить офіцер.
У 2014 році Юрій брав участь в АТО на Донбасі. Після завершення через деякий час вирішив спробувати себе в новому національному проєкті «Поліцейський офіцер громади». «Проєкт, насправді, класний, – згадує він. – Тому й подав документи на конкурс. Дуже хотів служити саме в Хотінській громаді».
Чоловік пройшов усі етапи відбору – від професійних випробувань до перевірки на поліграфі – й випередив інших кандидатів. Далі було навчання в Харкові. Повернувшись до Сум, він планував узяти відпустку. Та вже за кілька днів почалося повномасштабне вторгнення. «З того часу – хіба що днів десять і відпочивав», – каже чоловік.
Коли кордон перестає бути умовністю
З початком великої війни Юрій Гамота став на захист рідного краю. 24 лютого одна з великих механізованих колон росіян заходила в Україну саме через села прикордонної Хотінської громади. Юрій згадує: «Люди тоді були дуже налякані, постійно телефонували, повідомляли про рух ворога. Здавалося, що все це відбувається наче в якійсь паралельній реальності».
Вже з перших днів, коли Суми фактично опинилися в оточенні ворога, чоловік разом з колегами охороняв об’єкти критичної інфраструктури, чергував на блокпостах, перевіряв автотранспорт на виявлення підозрілих осіб, зброї та вибухівки.
Тож до Хотіні, де ще під час навчання для поліцейського офіцера громади вже було підготовлене робоче місце – поліцейську станцію на першому поверсі адмінбудівлі, він потрапив лише за два тижні. «Залишалося тільки завезти меблі та комп’ютерну техніку – та почалася війна. Ми з дружиною навіть придбали будинок для нашої сім’ї, — згадує Юрій. — Та так у ньому і не пожили… Ворог його знищив».
У перший місяць ворожої облоги області прильоти по населених пунктах громади були поодинокими й не надто руйнівними. «Прилетіло – відремонтували», – так тоді говорили мешканці, намагаючись не втратити віру в нормальне життя. Села ще жили своїм ритмом, а новенький службовий Renault Duster став для офіцера надійним помічником – і в реагуванні на виклики, і в допомозі людям.
Та вже за кілька місяців Хотінська громада опинилася на передовій – на межі життя і смерті. Обстріли, руйнування, поранені люди, знищені будинки – усе це стало чи не щоденною реальністю. «Десь із квітня 2022 року все частіше почали свистіти артилерія та прилітати дрони, – згадує Юрій. – Прикордонні села – Степне, Костянтинівка, Кіндратівка, Олексіївка, Андріївка, Біловоди, Журавка – дедалі більше потерпали від ворожих атак».
А вже з початку 2023 року, коли ворог почав масово застосовувати FPV-дрони, ситуація різко ускладнилася. У хід пішло потужніше озброєння, а небезпека стала ще ближчою й ще непередбачуванішою.
Дороги життя на лінії вогню
Аби відрізати сполучення з прикордонними населеними пунктами, росіяни почали цілеспрямовано бити по ключовій дорожній артерії протитанковими керованими ракетами. У лютому 2023-го на автодорозі, що проходить за кілька сотень метрів від кордону, ворог обстріляв автомобіль, який розвозив по селах хліб і продукти. Згодом – вдарив по маршрутці. Цивільний транспорт згорів ущент, люди отримали поранення, але дивом вижили.
«Я тоді був неподалік. Коли приїхав на місце – людей уже евакуювали, але в хлібовозці залишилися гроші, документи, ключі. Я все зібрав і передав, — згадує Юрій. — А коли під обстріл потрапила маршрутка Суми – Журавка, довелося самому вивозити поранених. Увімкнув проблискові маячки, сирену – і помчав до Сум, у лікарню».
Його вірний Renault Duster, усміхається Юрій, теж заслуговує на свою нагороду. Автівка не раз потрапляла під ворожий вогонь: «Одного разу запаска, яка знаходиться знизу під баком, прийняла удар дрона на себе – машину підкинуло. Та усе могло закінчитися інакше…» Бездоріжжя, постійні виїзди й небезпечні маршрути часто виводили службове авто із ладу. Лише за зиму доводилося двічі міняти гуму на колесах. І тоді в нагоді ставали руки майстра – досвід і вміння Юрія, який багато чого в машині міг відремонтувати сам. На час вимушеного простою транспорт для роботи надавав керівник громади Микола Торяник.
Коли села опинилися в ізоляції – офіцер громади став тим мостом, який поєднував їх із зовнішнім світом. Продукти, ліки, гуманітарна допомога, кореспонденція, дрібні будівельні матеріали, пенсія – усе це доставлялося до людей. Вчасно і безвідмовно! Коли комусь потрібно до лікарні – особливо літнім людям, у яких загострюються хвороби, – він без вагань вирушав до Сум. Це ті виїзди, які не можна відкладати. «І вони мені так і говорили: «З вами, Олександровичу, нічого не страшно…» – згадує чоловік.
Найстрашніше – коли мішенню стають люди
Особливо важко було переконувати людей залишити домівки, попри те, що з Хотінської громади була оголошена обов’язкова евакуація. Поліцейський організував сотні виїздів, під час яких усі діти були евакуйовані. Інколи це було вкрай небезпечно. «Одного разу в Біловодах родина не була готова виїхати у домовлений час. Я чітко сказав: у вас п’ять хвилин на збори. Лише від’їхавши кількасот метрів, ми почули вибух – КАБ влучив у їхній будинок», – згадує Юрій.
На його рахунку не одне врятоване життя, хоча не всі операції завершувались вдало. «Найстрашніше, коли мішенню стають люди. Не техніка, не позиції, а звичайні мирні, – говорить Юрій. – У Степному, що розташоване на самісінькому кордоні, FPV-дрон поцілив у автівку директора агрофірми – чоловік отримав смертельне поранення. Через високу активність безпілотників ніхто не наважувався їхати на місце трагедії. Я поїхав сам. Забрав у свою машину, щоб вивезти… Та вже за мить сам опинився під прицілом ворожих дронів. Щоб уникнути атаки, звернув із дороги й поїхав полем. Як пізніше виявилося, ці кількасот метрів крізь старі соняхи були заміновані…» Чудом його машина не підірвалася.
Таких виїздів, коли доводилося забирати не живих, а загиблих, – на його рахунку вже 28, серед них є й військові. Кожен із них – окрема історія болю, яку неможливо забути.
Понад 2000 евакуйованих: між вибухами та надією
Через постійні ворожі обстріли евакуація цивільного населення з прифронтових сіл перетворилася на справжні рятувальні операції. Лише з Біловодів Юрій Гамота вивіз близько 400 людей, а загалом із громади – понад 2000. Офіцер має свій чіткий алгоритм дій: дві-три хвилини на завантаження і одразу в дорогу. Швидкість – понад 100 кілометрів на годину, з постійними маневрами, щоб збити FPV-дрони з пантелику.
Та бували випадки, коли люди намагалися рятуватися самостійно. Дізнавшись, що кілька жителів прикордонного села вирушили на безпечну територію на тракторі з причепом, Юрій одразу поїхав їм назустріч. Та на відкритій місцевості техніку, в якій перебували четверо людей, атакували два ворожі FPV-дрони. Усі залишилися живими, але трактор був повністю виведений з ладу. Ризикуючи потрапити під повторний удар – поліцейський вирушив просто назустріч небезпеці. Він знайшов людей, посадив їх у службовий автомобіль і вивіз до Сум, де їм надали необхідну допомогу.
Чимало людей офіцер громади врятував і з-під завалів. Одного разу КАБ влучив в майстерню агрофірми — під уламками опинилися кілька працівників. Не гаючи часу, Юрій прибув на місце й відразу все взяв у свої руки. «Важливо – не панікувати, а чітко й злагоджено виконувати дії, аби дістати постраждалих з-під бетонних конструкцій і металу. Не менш важливо й не нашкодити. Покладатися в таких випадках, зазвичай, ні на кого. Швидка до нас не приїздить…»
Тож поліцейський сідає за кермо і самотужки доправляє травмованих чи поранених до лікарні.
Евакуація Кіндратівки: випробовування, що тривало тиждень
Уся Хотінська громада – це фактично зона постійних обстрілів. У селі Кіндратівка, що за 5 км від кордону, час від часу тут фіксуються бойові дії, спрямовані на відновлення контролю над територією. Евакуація мешканців для поліцейського офіцера громади стала надзвичайно небезпечним завданням, яке тривало майже тиждень.
«Влітку там залишалося 46 людей, – пригадує Юрій. – Тут розпочинається ворожий піхотний наступ – росіяни в населений пункт заїжджають на мотоциклах та скутерах. Це був жах! Люди плакали, телефонували й благали: «Зробіть щось, заберіть нас звідси!» А «сусіди» вже зайшли на розбиту ферму. Дякуючи голові громаді (у мене на той час в розпорядженні вже був броньований автомобіль-«крузак»), я зміг зробити декілька ходок для вивезення мешканців. Тоді поряд «лягло» щонайменше 4–5 FPV-дронів. Одне з коліс розірвало на друзки, але, на щастя, всі залишилися живими. Дякувати богу, пізніше на допомогу з евакуацію прийшов Червоний Хрест. Коли все закінчилося – я просто видихнув… Далі вже працювали ЗСУ».
У такій наднебезпечній ситуації були й ті, хто відмовлявся покидати свої домівки. Людей доводилося вмовляти, а подекуди – ледь не силоміць саджати до автівки. Найбільше запам’ятався випадок із літньою жінкою, яка навідріз не хотіла евакуюватися. «Її син телефонує, благає: «Вивезіть її», – згадує поліцейський. – А матір впирається, документи порозкидала по хаті. Час іде на секунди, а тут таке!»
Зрештою жінку вдалося вивести, але Юрію довелося ще й повертатися до будинку, щоб забрати її документи. Нині в Кіндратівці вціліла лише церква.
Тоді людей вивезли до центру громади. Сьогодні ж уся колись велика Хотінська громада фактично тримається лише на Хотіні та Писарівці – і там залишилося всього 20 мешканців…
Офіцер, який продовжує тримати стрій
Попри таку ситуацію, поліцейський офіцер Хотінської громади не сидить без діла. Разом із військовими він здійснює обхід територій, запобігає випадкам мародерства, контролює ситуацію з пошкодженнями. До його обов’язків додалася ще й суміжна Миколаївська громада Сумського району – це була власна ініціатива Юрія. Маршрутки туди не їздять, пошта також не працює, тож роботи вистачає.
Окрім безпекових завдань, він допомагає місцевим жителям: доправляє хворих до лікарні, реагує на екстрені ситуації. Окремий приклад – подія, що сталася 21 березня 2026 року в Сумах. Після влучання російського ударного безпілотника по паркувальному майданчику поблизу ТЦ було пошкоджено цивільні автомобілі. Внаслідок вибуху постраждав 24-річний працівник магазину – на момент атаки він перебував біля входу до закладу та опинився в зоні ураження, отримавши контузію. У цей час неподалік на службовому автомобілі проїжджав Юрій. Оцінивши ситуацію, він одразу розвернув авто та прибув на місце події.
«Дивлюся – сидить на поріжку ціленький, та його добряче оглушило. Контузій я бачив багато – треба рятувати…» – говорить чоловік. Поліцейський надав постраждалому першу допомогу та швидко доправив до лікарні.
Перед нашою зустріччю офіцер також супроводжував до Сум чоловіка з підозрою на інсульт. Такі виїзди – частина його щоденної роботи, у якій поєднуються безпека, відповідальність і небайдужість. «Мені не соромно дивитися в очі людям», – говорить Юрій. І в цих словах – стійкість та правда. І життя, яке триває!
