Без води, світла й спокою: як село Суходіл на Есманьщині тримається попри руйнування та втрати
Суходіл — невелике село Есманьської громади. До повномасштабної війни тут працювали магазини, школа, дитячий садочок, місцеві ходили до церкви, займались спортом і разом відзначали свята. Але з початком повномасштабного вторгнення все змінилося. Село неодноразово зазнавало обстрілів, частина будинків зруйнована, майже всі мешканці евакуювалися. Як попри складні умови, деякі люди залишаються вдома та як громада підтримує їх, пише Глухів.City.
Легенди села та його історії
Село Суходіл існувало ще до 19 століття. Перша письмова згадка про нього датується 1667 роком. Про історію появи назви села поділилася місцева жителька, вчителька історії Галина Іващенко.
«Перша версія про географічне розташування, так званої сухої долини. Жителі помічали, що місцину обходили дощі в літню пору. За легендою, коли копали криниці, то не в кожній була присутня вода і ніби копач вигукнув: “Ну й суха ж долина!”. Відтоді пішла назва Суходіл. Друга версія про пана Суходольського, якому колись належала територія села. Спочатку село мало назву Суходільщина, а згодом Суходіл. Записи про це були в церковній книзі. Але церкву неодноразово грабували, а цю книгу вкрали», – розказує пані Галина.
Вона додає, що загалом місцева Іллінська церква завжди була гордістю села. Колись в Суходолі існувала дерев’яна церква, що стояла на місці старої школи. Але вона згоріла. Новий храм звели на пагорбі, а поруч викопали став, щоби у випадку пожежі можна було взяти води та приборкати її.
«Раніше землі, на якій розташована церква, належали селу Уланів. Жителі Коренька звернулися до власника земель з пропозицією обміну територіями, щоби було ближче ходити в храм. Точної дати заснування нової церкви немає, але місцеві вважають, що її збудували в 1818 році. Також поряд з церквою звели дзвіницю висотою до 20 метрів, що пережила Другу світову та налічувала 10 дзвонів, з яких лише два були великими. Також за церквою збудували хатинку, де жив священник».
Автор: Фото надане Аллою Гейко
З церквою також пов’язана легенда. У період боротьби радянської влади з релігією, з 1935 по 1941 рік храм не працював. Там навіть почали розбирати дах. Але під час робіт один працівник упав із висоти та був паралізований. Місцеві назвали це “Божим покаранням”, а роботи припинили. Відтоді церкву використовували як зерносховище.
Нині церква пошкоджена внаслідок бойових дій, вона не працює.
«Церква “пережила” Другу світову війну, а в цій, на жаль, вона була пошкоджена в жовтні після прильоту КАБів. В ній вилетіли вікна та пошкоджений іконостас», – додає головна спеціалістка з питань розвитку територій Алла Гейко.
Самоорганізація, підтримка і людяність
Як розповідає Алла Гейко, що до повномасштабної війни в Суходолі офіційно проживало 307 людей, сусідньому Кореньку – 139.
Життя Суходолу до війни. Автор: Фото надане Аллою Гейко
Життя Суходолу до війни. Автор: Фото надане Аллою Гейко
Землі довкола сіл були в оренді агропідприємств, тому чимало мешканців працювали в цьому секторі. У селах працювали фельдшерсько-акушерські пункти, магазини та пересувне поштове відділення.
Як село Суходіл жило до війни. Автор: Фото взяте зі сторінки очільника Есманьської громади Серія Мінакова
На початку широкомасштабного вторгнення росіяни в село не заходили. Але задля збереження безпеки жителі Суходолу та сусідніх населених пунктів самоорганізувалися та розробили графіки чергувань.
«Всі чоловіки віком від 18 до 60, навіть були старші люди, патрулювали територію села у дві зміни. Потім була проблема в перші дні, що люди через паніку розкуповували все у магазинах. Голова громади й соціальний відділ домовлялися з глухівським хлібзаводом, вони привозили хліб і ми роздавали його людям. Також привозили сипучі продукти, їх розподіляли на домогосподарства, по магазинах роздавали пакети», – згадує пані Алла.
У складні часи селянам допомагало товариство «Яструбщанське». Як розповідає пані Алла, вони видавали по 10 кілограмів борошна вищого ґатунку, цукор, горох та по три літри олії на людину. Також працівники товариства організовували допомогу для зборів на маскувальні сітки, теплі речі та пледи для людей.
Коли у 2022 році частина Сумщини була окупована росіянами, згадує Алла Гейко, чимало людей приїхали пересидіти цей період в Суходіл. Люди поверталися до батьків, бабусь і дідусів не лише з нашої області, а й з Харківщини.
«Для внутрішніх переселенців і сімей з дітьми була організована доставка памперсів, дитячого харчування та продуктових наборів. Були новонароджені дітки й шкільного віку. Видавали гуманітарну допомогу – невеликі продуктові набори».
Без світла, без води, але з надією
Вперше росіяни обстріляли Суходіл 1 вересня 2022 року. Тоді в селі було 12 приходів з артилерії. Після, констатує староста, село не чіпали. Вибухи жителі чули з ближчого прикордоння.
Наслідки російських обстрілів по селу Суходіл. Автор: Фото надане Аллою Гейко
«І лише в травні 2024 року нас почали обстрілювати з РСЗВ та мінометів. Десятого травня на власному подвір’ї загинула жінка внаслідок ворожого обстрілу», – із сумом каже пані Алла.
Після цього люди почали активно виїжджати. Їхали в Глухів у гуртожиток, дехто шукав будинки в Дунайці, Некрасовому, прилеглих до міста селах.
«Евакуації у нас не було, бо ми не в п’ятикілометровій зоні. В основному виїжджали сім’ї з дітьми, коли влітку обстріли не припинилися, а ставали дедалі активнішими. Від обстрілів пошкоджень зазнали зерноток, будинок культури».
Найважчий час для Суходолу настав, коли росіяни почали скидати керовані авіабомби. Один з ударів знищив місцевий магазин, а в сусідніх побило вікна. У жовтні 2024 року по селу вдарили одразу чотирма КАБами. Тоді пошкодило церкву, будинки. За тиждень після цього виїхала більшість жителів села, магазини закрилися.
Пошкоджений магазин в селі Суходіл Есманьської громади внаслідок ворожого удару. Автор: Фото надане Аллою Гейко
Від усіх обстрілів багато руйнувань. Зараз голова громади ухвалив рішення виплачувати за зруйноване і за пошкоджене житло. Багато видається гуманітарної допомоги – продуктових, гігієнічних наборів, памперси дорослі й для дітей. Навіть тим, хто виїхав в інші області, Есманьська громада надає допомогу. Друзі або рідні отримують і висилають їм поштою».
Нині Суходіл без світла та водопостачання та зв’язку. Раніше на вежах працювали генератори, які й постачали людям воду. Після евакуації переважної частини населення перестали постачати й воду. Однак за таких умов деякі люди залишилися вдома.
«В Тополях зараз проживають дві людини, в Суходолі залишились 11, а в Кореньку – 33 жителі», – каже пані Алла.
З осені Алла Гейко разом зі старостою Уланівського старостинського округу розвозили гуманітарну допомогу в Суходіл для родин, які залишилися в селі. Туди ж приїжджали жителі Коренька на коні, які забирали продукти та роздавали людям у своєму селі.
«До останнього поки ще возимо. Щомісяця стабільно, а буває так, що і два рази на місяць передають гуманітарну допомогу».
Школа зі столітньою історією
Пошкоджень внаслідок бойових дій зазнала й школа в Суходолі. Її доля теж насичена, розказує вчителька історії Галина Іващенко.
«Раніше це була семирічна школа, вона знаходилася біля магазину. Це була як церковноприходська школа і там викладав дячок, вчив молитов, рахувати, писати. Було лише два класи й вони між собою, скажімо, були спільні. У школі було також два ходи, один центральний для дяка, а інший для учнів», – згадує пані Галина.
У 1989 році відкрили нову двоповерхову школу. У ній навчалися дев’ять років, згодом вона стала 11-річною опорною школою. Тут здобували освіту діти не лише з Суходолу, а й Коренька, Вільної Слободи, частково Яструбщини.
Наслідки російських обстрілів по селу СуходілАвтор: Фото надане Аллою Гейко
«Дітей із прилеглих сіл привозили автобусом. Дитячий садочок також працював, була група короткотривалого утримання при навчальному комплексі. До війни займалися, багато молоді було та на вихідних ходили в спортивну залу, була сільська чоловіча волейбольна команда. Вони брали участь в змаганнях, на базі школи проводили турніри між селами для дорослих команд», – згадує головна спеціалістка.
Зараз школа працює дистанційно. У ній – близько 40 учнів. У цьому навчальному році її закінчують вісім випускників.
Найболючіші втрати – жителі села
За весь час повномасштабної війни на території села загинула одна людина – 64-річна Олена Туболець на власному подвір’ї 10 травня 2024 року. Її 17-річна онука тоді отримала поранення.
Наслідки артобстрілу села Суходіл Есманської громади 10 травня 2024 рокуАвтор: Прокуратура Сумщини
Також троє жителів села Суходіл стали жертвами російської атаки по Глухівському гуртожитку 18 листопада 2024 року. В ту трагічну ніч загинули 59-річний Володимир Верещагін, його 83-річна мати Тамара Верещагіна, а також 83-річна Марія Гейко.
Марія Гейко, Тамара та її син Володимир ВерещагіниАвтор: Меморіал: вбиті росією/колаж Глухів.City
Крім цивільних загинуло два військовослужбовці з Суходолу. Іще двоє вважаються зниклими безвісти. Один прикордонник родом із Суходолу, Андрій Новиков, був у полоні росії понад три роки. На щастя, він повернувся.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ