“Люди звикли до війни”. Чому місцеві мешканці повертаються у Білопілля
Місто Білопілля під постійними атаками FPV та “Ланцетів”. Але люди все одно їдуть додому з евакуації. Чому вони повертаються та як виживають під обстрілами — розповіли Суспільному.
У центрі Білопілля кореспонденти зустріли працівниць місцевого комунального підприємства. Жінки прибирали площу. Розповіли, що, коли починаються обстріли, то дуже страшно. Попри все в місті має бути порядок.
Людмила Редька — підприємиця. До повномасштабного вторгнення у неї в ательє працювали три швачки. Зараз вона залишилась сама.
“На город також страшно вийти. Посадив чоловік, я нічого й не робила там. Неділі три ото було, може навіть і з місяць тому, летіли навіть не КАБи, а “Смерчі” якісь. Після того стало тихше. А зараз б’ють кожен ранок й цілий день, цілий день. Хоча сьогодні якось менше”.
За послугами до жінки звертатися не перестали.
“У мене тут три людини працювало. Одна з них взагалі померла від страху за оце все — інфаркт. Ще одна на пенсію пішла, з Ворожби їздила, але зараз автобуси ніяк не їздять. А зараз я сама прийду — і десь в 11:00-12:00 пішла. Ото прийшли, лежить плаття вже три місяці. Чого вона не йде — не знаю. Десь, певно, поїхала. Сьогодні, правда, шторку принесли, ну що там прострочить — 50 грн”.
У пані Людмили за кордоном живуть діти, кличуть до себе.
“Я б, може, й поїхала, а чоловік ні. Він таку хату побудував, власними руками. Шкода йому, звичайно. “Прилітало”. Вікно зверху на другому поверсі вибило. Потім повідкривались гаражі, сараї. Я навіть не знаю, що це летіло, — такий гул страшний, я стою біля вікна і не знаю, куди мені тікати. Страшно, загалом”.
Якщо летять КАБи, то у працівників місцевого відділення “Укрпошти” є від хвилини, до трьох хвилин, щоб потрапити у сховище — підвал.
Начальниця відділення Валентина Усикова розповіла, що у кожного вже є своє місце — так часто сюди спускаються.
“Ми навіть зрозуміли, де тут “тягне” інтернет. На дивані інтернет найкраще “ловить”, щоб ми моніторили, чи “прилетіло”. Тут дуже чутно, якщо КАБи падають по місту”.
Іноді буває так, що працівники встигають добігти до бомбосховища, — і лунає відбій.
“Люди у нас звикли до війни. Ми сидимо у підвалі, а мені телефонують постійні клієнти, питають, чого це у вас зачинено. Я кажу: КАБи по місту. “Так нас людей 18, виходьте”. Ні, кажу, це ви спускайтеся”.
Сама пані Валентина евакуювалася з села Рижівка, де так само працювала на пошті. З міста евакуюватись поки не збирається.
“Як тільки ми вважаємо, що небезпечно конкретно для мого здоров’я, для моїх підлеглих, то ми попереджаємо керівництво в Сумах, і говоримо, що ми виїхали, зачиняємось. Дивимось, наскільки можемо тут бути. Поки тримаюсь. Тим паче, що я з такого прикордоння з Рижівки, що ми таке бачили, що в Білопіллі не так і страшно”.
За словами міського голови Білопілля Юрія Зарка, у місті нині складна гуманітарна ситуація.
“У нас практично відсутнє сполучення із Сумами — автобусне пасажирське сполучення. Люди, які їдуть на Суми, не зможуть підібрати всіх охочих, кому потрібно”.
Наразі ж заплановане відновлення автобусного рейсу до обласного центру. Але російські військові продовжують обстрілювати Білопілля та його околиці кожен день.
“Людей багато виїхали, але багато й повертаються. У нас такий менталітет: день, два три нічого не “прилетіло” — це вже ідеально. Люди починають повертатися, враховуючи те, що зараз сезон городів. Людям потрібно чи полуницю вибрати, чи щось на городі зробити. На городах постійно потрібно щось робити”.
Вранці 17 червня у Білопіллі російські військові атакували безпілотником мотоблок. Одна людина загинула, одна отримала поранення від удару дрона.
“З одного боку люди чудово розуміють, що евакуація — це єдиний шлях, коли можна залишитись живим, зберегти життя, здоров’я. З іншого — кажуть, що нікому не потрібні. Але ми говоримо, що в будь-якому разі ви б залишились живими. Це набагато важливіше за якісь певні зручності, чи їхню відсутність”, — додав Юрій Зарко.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ