Евакуація поранених та лікування бійців. Як дівчата-медики з Сум несуть службу у батальйоні ТРО
Близько пів року разом працюють бойові медикині Анна та Ірина в одному з батальйонів ТРО Сумщини. У цивільному житті дівчата разом навчалися, а потім і працювали.
У повному спорядженні бойові медикині виїжджають на евакуацію поранених. Дівчата близько пів року служать разом в одному з батальйонів ТРО Сумщини.
Ірина стала до війська у серпні минулого року. Одним із мотивів такого рішення, розповідає, стала загибель коханого хлопця Георгія на початку повномасштабного вторгнення. “Я втратила на цій війні кохану людину і я вважаю, що раз у нього трішки не вийшло це закінчити, то от я повинна”, – розповіла фельдшерка медпункту батальйону Ірина.
У жовтні минулого року до себе у підрозділ вона запросила Анну. “Я зараз навчаюсь у медичному інституті і я не бачу свого майбутнього у країні, де йде війна”, – розповіла санітарна інструкторка батальйону Анна.
У цивільному житті дівчата навчалися і працювали разом у міській лікарні. Нині говорять і мислять однаково. “Ми з Анною Вікторівною розмовляли з потерпілим, щоб він не втрачав свідомість і ми якось задавали одні й ті самі питання. Анна Вікторівна питала, коли у вас День народження. Тому що їхати ще треба було, а питання вже закінчувались. І коли навіть хворий не міг відповідати, він нам просто отак, отак. Ми переглядались і думали: ну якщо в нього так, то в нас уже ж виходу немає”, – розповіла Ірина.
У авто, яким евакуюють бійців, розповідають медикині, все поділено на зони, аби допомогти пораненому максимально швидко. “Це бинти, тут в мене бинти та рукавички. Є у нас бандажі ізраїльські. Тут у нас шприци, системи, розчини, які дуже потрібні, до речі. Це спеціально зроблено, щоб швидко діставати. І тут медикаменти. Тут ще бинти, фікси. Фікси для того, щоб моя фельдшер могла швидко поставити крапельницю, підключитись до вени, а я в цей час займаюсь крапельницею, підключаю систему і подаю”, – розповіла Анна.
Останнього разу евакуювали важкого пораненого, розповідають медикині, наприкінці лютого. “Була закрита осколкова травма живота внутрішніх органів. В таких умовах, коли треба дуже швидко їхати, в принципі не встигаєш надати. Ти тільки можеш оглянути і надати морально-психологічну допомогу. Гарна діагностика, ми привезли, ми все розповіли і лікарі вже почали займатися тим, чим вони повинні займатися”, – пригадала санітарна інструкторка батальйону.
Вже восьмого березня цей боєць особисто привітав медиків, а фото з ними у соцмережах підписав: “Ці маленькі янголята врятували мені життя”.
“Як хтось дзвонить з дому, “дуже скучного вам дня” – це найкраще побажання, бо коли працює медична служба — це погано. Краще б ми сиділи й нічого не робили. Є ще просто хтось хворіє, всі ми люди, всі хворіють”, – каже Анна.
Найважче для них зараз на війні кажуть дівчата — це невідомість і розлука з рідними. “Всі допомагають, всі дуже доброзичливі, таких складнощів немає. Просто складнощі морально, що ти не в дома”, – розповіла Анна. “Особисто для мене вона тяжка, вона несправедлива, вона непотрібна, але висновок – не треба нічого боятися. Якщо в тебе є мета – і сили знайдуться”, – додала Ірина.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ