Історія 100-річної мешканки Спаського на Кролевеччині, яка відзначає два дні народження
Треба трудиться — так про секрет свого довголіття говорить Ганна Кравченко зі Спаського на Кролевеччині. У червні жінці виповнилось 100 років. У Ганни Іванівни є донька, дві онуки, чотири правнуки, троє праправнуків. З найменшим праправнуком 99 років різниці.
У свої 100 жінка веде особистий щоденник, який нікому не показує. Туди ретельно записує найголовніші події родини та села. А ще пані Ганна любить працювати на городі — рік тому сама вирощувала та сапувала полуницю. Каже, хоч їй вже і 100, проте день народження може святкувати двічі. Про цю загадку та історію свого життя — ювілярка розповіла Суспільному.
З самого ранку до хати приходять гості. Серед них — мати чоловіка онуки пані Ганни.
– Здрастуйте, свашечко. Ой Боже мій, ой, дорогенька моя. Поздравляю із столєтієм.
— Оце вже послє того, як столєтіє отбудеться, тоді вже умирать думала. А тепера роздивилася, дак мені ще треба жить і жить.
– Е-е-е, ще житимете і житимете.
– Ха-ха-ха.
22 червня Ганні Кравченко — 100. Насправді, каже ювілярка, святкувати можна двічі.
“Оце як сказали, шо у Германію братимуть мене, да теє… Ми ховалися і все. Так мати тоді все бросила, да до врача пішла. Попросила, шоб він написав, шо я льогкими больна. І мене в Германію тоді не взяли. І моя мати тоді ж записала мене 1925 року народження, а не 1924. А тоді стали як вже в Германію забирать, ми ховалися і по лісах, по хатах, і скрізь А тоді послали нас у Росію на роботу — робить дорогу залізну, шпали”, — згадує ювілярка.
Так справжній день народження пані Ганни – 22 грудня. Вона росла у багатодітній родині. Ювілярка пригадує братів та сестер: “Мотря, Кулина, і чотири хлопці – Тишко, Прокіп, Андрій і Іван”.
Пані Ганна пригадує свою молодість.
“Молодими як були, у мене було подружок 29, а я 30-та. А коли вже гуляли по вечорницях, по хатах. Хоть наймали хату, дак ходили. Дак було кажуть: “Ідьомте до повкопи гулять. Повкопою нас називали, бо 30 же – повкопа і нас 30. Дак оце вам по правді скажу – 29 душ, да нема не однієї душечки, одна я осталася”, — каже жінка.
У 1947 році, згадує Ганна Кравченко, зустріла свого чоловіка та прожила з ним 47 років.
“Я з їм не гуляла. А так посватали і я пошла”, — пригадує ювілярка.
“Наскільки я знаю, із маминих розмов, із бабусиних — вона ніколи з ним не сварилась. Десь якась сварка – всьо, бабушкі немає. Вона каже: «Ти знаєш, як ? Настя, все дуже просто. Хочеш, щоб тебе в сім’ї все було ідеально, ніколи не з’ясовуй з чоловіком відносини. Він тобі шось говорить, а ти ото погоджуйся, завжди погоджуйся з ним, но роби по-своєму»”, — пригадує пораду прабабусі Анастасія Гурікова.
Пані Ганна каже, працювала все життя.
“Робила я в ланці. А тоді робила – молоко собирала по людях. Запрягала коня і одвозила. У корчмі робила і продавцем у школі. Тоді я зі школи і пошла на пенсію”, — пригадує Ганна Іванівна.
Рік тому, у свої тоді ще 99 років пані Ганна вирощувала полуницю та сапувала її.
“В тому році тільки відер 11, мабуть, чи може більше клубники. Ми уже не знали, де її дівать. У людей клубники нема, а у нас бабушка у 99 років виростила. Іноді приїдеш, питає: «Як ти себе почуваєш ?». Та говорю, ба, шось нормально. Тільки щось так на душі тяжко. Вона говорить: «А, шоб не було тяжко, значить, дєтка, потрібно більше фізично працювать. Тоді все в тебе буде добре». Кажу: «Ба, так сили нема». Відповідає: «Воно появиться походу»”, — пригадує розмову з прабабусею Анастасія.
Ще жінка каже, любить вишивати і співати.
Рідні згадують про улюблені моменти з бабусею.
“Держали дуже-дуже багато гусей. І я любила цих гусей з бабою пасти. А особєнно, якщо ще торбу… У нас гора є. На тій горі сідали і їли ту торбу. Ще вона дуже смачні налисники пекла. Ні у кого такі не виходили. І смачний варила борщ. Смак дитинства — сядемо вже ввечері, нажарить вона сала, яєць, картошкі. Ну це сільське життя”, — згадує онука Ірина Щербань.
Пані Ганна каже, має одну дочку, двох онук, є правнуки та праправнуки. У родини 5 поколінь жінок. З найменшим праправнуком у жінки 99 років різниці.
На запитання, чи вважає 100 років великою датою, каже: “О-ой, багато, ой багато. 100 год це прожить ще – велике діло”.
Пані Ганна ділиться секретом свого довголіття.
“Я якось жила у мирі. У мирі жила – ловко. Не любила брехать, а жила по правді. По совісті нада жить. Треба шо — трудиться”, — пояснює Ганна Іванівна.
Каже, рідні дуже її підтримують.
“От я того і живу довго, що коло мене ухождають. Є кому ухождать. А якби не було кому, може і раньше би згинула. Ну я стіки не думала жить. Ні, віками не думала. І нехто не думав, щоб я стіки жила. А от живу і все”, — говорить жінка.
Пані Ганна — найкраща мама, говорить її донька Антоніна Огієнко: “Як усі мами, така й моя мама – добра, хароша, ловка. Своя мама сама лучча”.
Правнук Максим Шилов додає: “Моя бабуся для мене – це приклад життя”.
“Добра, працьовита і гарна. Ми і танцювали, і співали разом. Вона мені ще казку читала, коли я у неї ночувала раньше”, — згадує прапраонука Вероніка Дрозд.
Сваха ювілярки Галина Щербань каже — цінують доброту та простоту пані Ганни.
— Ми поснідаємо, по чарочці вип’ємо. Еге ?
– Да-да-да.
– Отако було…
– Я тоже змолоду любила 100 грам.
– Хи-хи-хи.
Правнучка Анастасія говорить, бабуся завжди підтримує.
“Хоч Веронічці 11 років, вона каже: «Слухай там маму. Потому шо папи немає, він там дивиться, він там наблюдає». Папа Веронікін загинув. І вона так прислуховується, там приїзжджаєм, каже: «Ма, а правда мене там папа бачить ? Бо бабушка мені сказала». Кажу: «Правда». Відповідає: «Ну ладно, я вже тебе буду слухать»”, — пояснює Анастасія.
Пані Ганна дуже уважна до деталей, говорить правнучка.
“У бабушкі там особливий щоденник. Вона туди записує всі події, які відбуваються не тільки в її житті. І наше, і онуків… По селу записує щоденник, кількість жителів, хто коли помер, хто куди виїхав. Такі важливі події у нашому житті – якщо хтось щось забув, то потрібно звертаться до бабушкі”, — усміхається Анастасія.
День народження пані Ганни – можливість зібратися разом з родиною та друзями, додають рідні.
