“Не відкладайте життя на завтра”: історія загиблого військового Дмитра Марчука
Вперше зв’язківець Дмитро Марчук пішов боронити країну у 2014 році. З початком повномасштабного вторгнення чоловік знову доєднався до війська. Загинув 2024 року. Історію Дмитра Марчука розповіла його дружина та колеги.
“В АТО пішов як офіцер. Він не міг по-іншому. Це навіть не обговорювалось. Він сказав: “Я начальник. Я повинен показувати приклад, а не ховатися”. І я його підтримала. Десь місяці три був там. Все добре, не був навіть поранений. Цілий. Повернувся. Все було чудово і надіялись, що все минулося. Але у 2022 році сталося, як сталося. Вночі пролунав йому дзвінок і він поїхав на службу. А через годинку пролунав дзвінок мені, бо в мене така посада, що треба було їхати. Певний час ми не були разом”, – говорить Наталія Єременко, вдова загиблого військового зв’язківця Дмитра Марчука.
Дружина військового ділиться, до цього часу не може повірити, що смерть відібрала настільки світлу і добру людину.
“Він дуже життєрадісний, веселий, емоційний, енергійний. Тобто, ми не сиділи на місці жодного дня. Я служу вже 28 років і ми з Дмитром познайомилися саме на службі. Він прийшов до нас молодим лейтенантом. Сподобалися один одному і з 2001 року ми були разом”, – згадує вдова загиблого військового зв’язківця Дмитра Марчука.
Жінка додає, навіть на відстані намагалась підтримувати чоловіка.
“В нього більшість часу займала служба. Колись ми з ним розмовляли і я запитала, скільки відсотків свого життя він віддає роботі, то він відповів, що 80. Він жив цим. Він просто цим жив”, – говорить Наталія.
Жінка згадує, Дмитро був чудовим батьком. Він обожнював дітей, завжди пропагував здоровий спосіб життя.
“Дуже багато часу він проводив на службі, був відданий справі. Але той час, який був вдома, більшість приділяв дітям. І вчив, і гуляв, і грав. Я вважаю, що чоловіки повинні бути справжніми і їх виховувати треба по-чоловічому. І тренування у нас були, і ми каталися на велосипедах разом, в гаражі вони працювали з різними інструментами. Це було цікаво і діти були в захопленні. Важливу роль зіграло, що у нас хлопці і те, що ми військові, погляди у вихованні збігалися”, – говорить жінка.
Пригадуючи день загибелі чоловіка Наталія говорить, що Дмитро був сповнений жаги до життя, але, у долі були свої плани.
“Коли пролунав вибух і пройшла приблизно година, сказали, що не можуть знайти начальника зв’язку і начальника медичної служби… Я надіялась…До останнього сподівалася, що буде по-іншому”, – розказує Наталія.
“Ми перебували разом і збиралися до виходу для дій по тривозі. Останній, хто чув його слова, був я. Ми з ним спілкувалися і в одну секунду все припинилось. Кожного дня ми були з ним, починаючи з 2006 року. Служили пліч-о-пліч”, – згадує Георгій Ананко, колега Дмитра Марчука.
Валерій Качура-колега загиблого військового зв’язківця Дмитра Марчука
З самого початку його служби у Сумському прикордонному загоні і з першого дня тільки добрі слова можна сказати про цю людину. Про таких людей, які віддали душу службі і віддали все своє життя за незалежність і цілісність держави, ми будемо пам’ятати по життю і передамо наступному поколінню. Слава героям, слава Україні”, – додає колега Валерій Качура.
Наталія пояснює, що біля сильного чоловіка має бути сильна жінка. Такою завжди прагнула бути й вона.
“У мене ж діти. Не мала змоги навіть перед ними плакати. Звичайно, коли залишалась наодинці, я плакала. Але розумію, що мені треба жити. Мені треба їх ставити на ноги. Мені треба показувати, що життя продовжується”, – пояснює Наталія.
Втрата випалює зсередини, як ділиться Наталія. Додає, тішить одне, що кожен новий світанок наближає перемогу.
“Мрію, щоб закінчилась війна. Деякі моменти треба було б розмовляти більше один з одним, а ми мовчали, мовчали, мовчали… Життя непередбачуване і ніхто не знає, що буде завтра. Цінуйте кожну хвилину свого життя. Не відкладайте життя на завтра”, – додає Наталія.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ