Історія жінки, яка 10 років тому виїхала з Луганщини та живе у Сумах
Анастасія Макаренко покинула Луганщину 10 років тому, рятуючись від бойових дій. Тепер живе у Сумах, створила громадську організацію і відкрила кав’ярню. Про те, як виїжджала з рідної домівки і як живе сьогодні, жінка розповіла напередодні Всесвітнього дня біженців, який відзначають 20 червня.
Анастасія Макаренко мешкає у Сумах майже 10 років. До цього жила в селищі Родакове, що за 40 кілометрів від Луганська, щодня їздила на роботу до обласного центру. У 2014 році на Луганщині почалися бойові дії.
“Стали частими обстріли, у нас по місту їздили “гради”, на роботу їздити було дуже важко, бо ти їдеш і не знаєш, чи повернешся, бо над тобою літають снаряди. Українська влада перестала існувати, тому був такий бєспрєдел, люди з автоматами. Людей молодих розстрілювали, бо вони не включили світло на машині в такий-то час. Тоді багато людей почало виїжджати. Обіцяли, звичайно, “зелений коридор”, але їх просто не було. Обстрілювали вокзали, нам важко було і виїжджати”, — згадує жінка.
У липні 2014 року Анастасія з донькою вирішили поїхати на відпочинок. “Я так сподівалась, що ми перебудем цей час, і через два тижні все закінчиться і ми повернемось назад. Ми зібрали літні речі. Насправді виїжджати було важко, тому що наш вокзал тоді вже обстрілювали, треба було виїжджати в інше місто, в Алчевськ. Але родичі, мій дядя сказав, що я тебе дуже люблю, але не повезу, бо можуть просто забрати машину”, — ділиться Анастасія.
Зрештою вдалося виїхати за допомогою старого товариша, який перейшов на бік росіян, розповідає Анастасія: “В нас було дуже багато людей, які пішли проти України, які просто взяли в руки автомати, їм почали одразу платити зарплатню. Мені довелось йому подзвонити, тому що він швидко очолив комендатуру, як вони тоді себе називали. Він сказав: «Я дам тобі машину з військовим, ти тільки його заправ – і їдь”.
Коли відпочинок скінчився, рідні сказали, що обстріли посилилися, і порадили не повертатися, пригадує жінка. Одна з організацій у справах біженців допомогла дістатися Харкова, де Анастасія купила квиток до Сум.
Їх поселили у сумському гуртожитку, де вже жили інші переселенці зі сходу України. Анастасія говорить, пропонували будинок у селі, де місцеві жителі будуть допомагати, але в першу чергу жінці потрібна була робота: “Ми не можемо постійно щось отримувати. Тому для мене такий пріоритет був – робота. Тому я вирішила залишитись в місті, нам навіть довелось написати відмову, що ми незгодні проживати там, де нам пропонували, тобто в селах, і тоді нам сказали, що ми маємо самостійно шукати житло”.
Анастасія вдома працювала бухгалтером, у Сумах починала з посади оператора у супермаркеті. Розповідає, за кілька місяців знайшла нове житло і нову роботу. Сьогодні жінка очолює сумську громадську організацію “Спеціально для тебе”, яка займається справами дітей з порушенням слуху. Анастасія каже: хотілося об’єднати цих дітей, дати їм можливість отримати нові враження, подорожувати. Також організація опікується забезпечення слуховими апаратами за індивідуальним підбором, брала участь у розробці відповідної місцевої програми, яка наразі діє у Сумах.
“Діти мають змогу користуватись нею, і з бюджету 50% компенсації є за самостійно придбані слухові апарати. У нас в країні це перша або друга область, яка це використовує”, — пояснює Анастасія.
Анастасія розповідає, що ідея створення громадської організації виникла, коли влаштовувала в освітні заклади свою доньку, яка має діагноз “порушення слуху”, і познайомилася з батьками інших дітей.
“Ти розумієш, що залежить все від тебе і ти мусиш це робити, не сподіваючись ні на кого, тому що якщо це не зробиш ти, ніхто цього, можливо, не зробить. Я знала, що якщо я не вивезу свою дитину – ніхто за мене це не зробить. Так і організація. А вже зараз ми відкрили соціальну кав’ярню, також з соціальним напрямком, з назвою такою самою, як громадська організація. Частина прибутку буде йти на розвиток громадської організації. По-друге, тут люди молоді, підлітки зможуть в подальшому або підпрацьовувати, або працювати, або щось тут робити, щоб далі йти вже навчатися”, — говорить жінка.
Тож наразі Анастасія займається справами фонду, кав’ярні і постійно спілкується з рідними, які теж виїхали з Луганщини і живуть у Полтавській області. Востаннє жінка була в рідному селищі у 2016 році, коли їздила на день народження бабусі. Каже, перетин російського блок-поста тоді був таким складним, що більше туди не поверталася. Нині ж там в родини майже нікого не залишилося.
