Мати 2,5 роки чекає з полону сина, якого забрали військові РФ
Наталя Шевчук з Краснопілля 2,5 роки чекає на повернення з російської неволі сина Сергія. Його російські військові забрали прямо на блокпосту, коли юнак їхав у сусіднє село. Свою історію жінка розповіла Суспільному.
У оселі Наталі Шевчук з Краснопілля – скрізь фотографії сина Сергія. Усміхнений 25-річний хлопець – таким його пам’ятає мати. Який зараз син Наталя не знає: Сергія вона востаннє бачила 2,5 роки тому. Жінка говорить: 18 березня 2022 року її сина Сергія Шевчука на одному з блокпостів викрали російські військові. Того дня хлопець їхав до бабусі й дідуся у сусіднє село, яке напередодні обстріляли з території Росії.
На номер Сергія додзвонилася його сестра – на її дзвінок відповів незнайомий голос:
“Взяли трубку російські військові. Я спитала: “Де мій брат?”. Відповіли: “Гуляє” . Звільніть, будь ласка, він нам дуже потрібен живим і здоровим! Нашу державу прошу, щоб допомогла в цьому”, — повідомила сестра Аліна.
Шукати сина Наталя пішла вранці наступного дня. На російському блокпосту їй сказали: сина забрали, бо, нібито, він офіцер.
“Плакала, питала, вони сказали, що да, забрали його і машину і повезли в ту сторону, в сторону Росії. Не було в нього ні військової форми, звідки ви взяли, що він воєнний? — “Ну, він у вас військовий, і ми його через те забрали”, — так мені сказали. Кажу: пустіть мене, я піду туди, може ж мені отпустять його, хай беруть машину, хай беруть, ну усе, що їм надо, тільки хай дитину мені отпустять, а вони: “Ще ступнеш, ну я тебе розстріляю”, — розповіла мати полоненого.
Жінка звернулася до поліції, Координаційного штабу, інших організацій. Пізніше, говорить Наталя, у квітні 2023, їй зателефонували із Червоного Хреста й підтвердили – син у неволі. А у 2024, від одного зі звільнених полонених Наталя дізналася – Сергія утримують в колонії міста Алексєєвка Бєлгородської області, він живий – і дуже хворіє.
“Він зателефонував і розказав, що ми були самого початку з вашим сином, що він дуже хворий, що в нього анорексія, дуже втратив вагу, говорить, ми його і підгодовуємо, але він не набирає вагу, ну немає в нього, його там не лікують, потім ще хлопчик прийшов, я забула, як його звати, і він теж говорить, в нього вже попухли ноги, посиніли, він не ходить, і оце проблеми з серцем”, — додає жінка.
Сергій, розповіла Наталя, закінчив сумський виш, відслужив строкову службу, збирався робити ремонт. Нині в оселі, говорить жінка, все залишається так, як було до викрадення її сина. Наталя каже – не змінює навіть фіранки.
“Все його тут нагадує. Навіть чайник – це він сюди купив. Мені його дуже не вистачає. Я пробачення прошу, що не можу його врятувати”.
Аби підтримувати себе, Наталя висадила біля будинку квіти, а іноді жінка підіймається до кімнати над гаражем, де колись проводив час її син.
Час в очікуванні рідної людини йде повільно, ділиться Наталя. Додає – єдине бажання – повернути додому сина.
“Я хочу дождатися сина, щоб живим, хай він я знаю, що хворий, ну щоб ну живим, не в домовині, ну як мені дочекатися. Мені потрібно буде його восстанавлювать, потрібно його буде лікувати, і от я оцим і живу, такою підтримкою”, — додала жінка.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ