“Ми усі перемішалися на сцені”: театри із Сум та Луганська з виставами в Кракові
Із 17 по 24 квітня в Кракові триває Міжнародний фестиваль українського театру “Схід-Захід”. Девіз ювілейного фестивалю — “Мистецтво під кулями”.
Журналістки UAinKrakow.pl поспілкувалися з представниками Луганського та Сумського театрів про те, як вони ділять спільну сцену, як змінився український глядач і про вистави, що будуть грати в рамках фестивалю.
Про те, як ділять сцену та увагу глядача
Національний академічний театр драми та музичної комедії ім. Михайла Щепкіна із Сум з лютого 2022 року призупинив роботу через часткову окупацію області російськими військами. Проте вже в серпні, напередодні Дня Незалежності, колектив повернувся до роботи — в іншому складі, з іншим директором та в нових умовах, а приміщенням почав ділитися з Луганським театром.
Театр став першою культурною установою в місті, яка запрацювала під час повномасштабної війни. У підвальному приміщенні відкрили експериментальну сцену, яке вміщує до 60 глядачів. “Це єдина сцена, де вистави не припиняються під час повітряної тривоги, бо глядачі вже перебувають в укритті”, — розповідає директор Сумського театру Сергій Дорофеєв.
У кінці серпня театр почав грати вистави на малій і великій сценах, але кількість глядачів все ж обмежена — не більше 350 — бо саме таку кількість вміщує укриття. Зараз у приміщенні діють чотири майданчики: мала, велика, експериментальна сцена і концертний зал.
Сергій каже, що театри працюють автономно, тобто це дві юридичні установи, які окремо фінансуються, а Луганський театр винаймає приміщення на договірних умовах у Сумського. Все інше — це творча співпраця. Частина акторів працює паралельно в обох театрах чи періодично бере участь у постановках: “Із цим проблем немає, бо ми всі вже перемішалися”.
У Сумського й Луганського театрів є кілька великих спільних проєктів. Один з них — театралізований історико-патріотичний перформанс “Воля. Свобода. Перемога”, у якому колективи розповідають історію України від часів Київської Русі й до сьогодення. Також театри разом грають вистави “Коли дівчата грають Джаз…” і “Ромео і Джульєтта”.
Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр вже вдруге є переселенцем. У 2014 році трупа переїхала з Луганська до Сєвєродонецька, а у період повномасштабного вторгнення — до Сум.
“Ми добре співпрацюємо, немає ніяких суперечок між колективами. Але сцену доводиться ділити, і це важко робити в одній будівлі — місця не вистачає. Ось ми робили виставу “Коли дівчата грають Джаз…” і на три прем’єрні дні зайняли велику сцену. Потім для спільного проєкту бракувало часу, щоб змонтувати сцену, зробити світло й звук. Це була дуже напружена робота, навіть на вихідних. Актори молодці, що витримують це”, — розповідає директор та художній керівник Луганського театру Олександр Гришков.
Сергій Дорофеєв ділиться, що за час повномасштабної війни глядачі змінилися: вони стали більш толерантними і терплячими, почали з розумінням ставитися до технічних проблем.
Директор Луганського театру говорить: “Ми робимо все для того, щоб сумський глядач про нас дізнався і ходив на вистави. Також не забуваємо про своїх глядачів з Луганська, що, на жаль, розкинуті по всій країні”.
“Ми були в Черкасах на гастролях з виставою, що привозили минулого року до Кракова (“Хто я” — прим. авт). Я не очікував, що прийде так багато луганчан. Ти їх впізнаєш і почуваєш себе як вдома. Ми не втрачаємо зв’язки з луганськими глядачами і будемо раді частіше їх бачити в Сумах”, — додає він.
Про вистави під час повітряних тривог
Олександр розповідає: якщо під час вистави починається повітряна тривога, то в театрі одразу роблять паузу, а люди йдуть у бомбосховище. Після закінчення тривоги виступ продовжують.
“Таких моментів, що була ввечері під час вистави довга тривога, у нас не було”, — говорить директор Луганського театру.
Директор Сумського театру додає: “Одного разу нам довелося чотири рази зупиняти дитячу виставу через повітряні тривоги. У результаті замість 50 хвилин вистава тривала аж три години, і жоден глядач не пішов раніше — всі дочекалися закінчення”.
Що показуватимуть у Кракові
Луганський театр вже втретє на фестивалі “Схід-Захід”. Цьогоріч приїхав з новою виставою “Іх там нєт”, що вийшла в січні 2023 року за мотивами п’єси Алекс Вуд “Четверта стіна”. Режисер — Заслужений артист України Максим Булгаков, який наразі є військовослужбовцем та не зміг виїхати до Кракова.
“Іх там нєт” — вистава повністю адаптована під сьогодення. Там є і росіяни, і образи Путіна, Жиріновського, Міхалкова, Лєніна. Як мені здається, Алекс Вуд писала про людей в системі. Головний герой Жан хоче вирватися з цієї системи. Це те, що відбувається зараз із росією, і що вона робить з Україною. Тому я хочу попросити вас прийти на виставу: це треба побачити, обговорити і поділитися своїми враженнями”, — заохочує Олександр.
Директор впевнений: не можна втрачати надію на перемогу. За його словами, Луганський театр як птах фенікс — відроджується вже вдруге. У театрі зі сцени колектив завжди дякує ЗСУ, завдяки яким він може працювати.
“Кожному українцю, який зараз у Польщі, хочу побажати, щоб вони також вірили, донатили і спільними зусиллями ми цієї проклятої навали обов’язково позбавимося”, — впевнений Олександр.
Сумський академічний театр на цьогорічному випуску фестивалю “Схід-Захід” буде представляти виставу “Мама. 10 км” у постановці режисера Дмитра Некрасова. Вона складається з двох окремих драматичних творів, поєднаних темою війни. Премʼєра відбулася в лютому цього року.
Перша дія — пʼєса Ірини Феофінової про хлопчика з Маріуполя, який втратив дім, батьків, улюбленого пса. Це моновистава, у якій хлопчик йде зі зруйнованого міста і розповідає глядачам свою історію. Кожен кілометр — це окрема ситуація, яка відбулася з ним за час повномасштабного вторгнення.
Сергій зазначає: “Це реальна історія, яку мають знати і люди закордоном, і ті українці, які втомилися від війни”.
Друга дія — це пʼєса Лєни Кудаєвої, яка називається “Один день”, а у версії сумського театру має назву “Мама”. Це також реальна історія. Вона про жінку-переселенку похилого віку, яка була змушена покинути Донецьк у 2014 році й усі дев’ять років жила у вигнанні.
Сергій Дорофеєв додає: “На жаль, люди до 2022 року намагалися не помічати переселенців. Ми робили вигляд, ніби в нас усе нормально в країні, а якщо десь почалася болячка, то нехай собі болить. Ми не розуміли людей з Донецька і Луганська, поки не опинилися на їхньому місці… Тепер пів країни відчуває те саме. Тому дуже важливо проговорювати досвід внутрішньо переміщених осіб через мистецтво”.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ