Народився в Казахстані – загинув за Україну: історія воїна з Глухова Олександра Рознятовського
Олександр Рознятовський народився у Казахстані, дитинство він провів у Білопіллі, а доросле життя пов’язав із Глуховом, де зустрів кохання й створив родину. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до війська і став розвідником 14-ї механізованої бригади. Ніколи не відступав, бо головною цінністю для нього була родина, згадує його дружина Ольга. У травні 2023 року 36-річний Олександр загинув на фронті. Його історію дружина розповіла Суспільному.
Познайомилися з майбутнім чоловіком Олександром бувши студентами, розповідає Ольга Рознятовська, у 2004 році під час навчання у Глухівському університеті. Жінка каже, Олександра було важко не помітити між інших.
“Він, по-перше, був високий, гарний. Не дивлячись на дуже важку історію свого дитинства або дорослішання, він завжди посміхався, він завжди був усміхнений, високий, гарний, позитивний”, – говорить Ольга.
Пояснює, її чоловік рано втратив батьків. Можливо, каже, саме це сформувало в ньому бажання створити власну родину в юному віці. Тому вже у 20 років у них з Ольгою народився син Максим. Щоб забезпечити сім’ю, Олександр брався за будь-яку роботу, постійно шукаючи підробіток.
“Після університету він поїхав до Києва, працював на різних роботах, скажімо так. Потім повернувся назад до Глухова. В Глухові працював і торговим представником, і експедитором, і водієм”, – згадує дружина полеглого воїна.
Ольга каже, Олександр був ерудованою людиною: чудово розумівся на комп’ютерах та електроніці й ця пристрасть передалася його синові. Також він захоплювався риболовлею, що нагадувала Олександру батька та дитинство на березі річки в Білопіллі. Життя чоловіка та його родини змінилося 24 лютого 2022 року. О сьомій годині ранку Ольгу сповістили, що російські військові проривають кордон біля Бачівська. Згодом прийшло повідомлення про скасування уроків у школі, де вона працює.
“Ми були в цей час вдома, як зараз пам’ятаю, і не знали, що робити: тікати, чи сидіти вдома, чи ховатися. Сусіди збиралися спускатися в підвал. Ми не ховалися, бо жили на першому поверсі. Але в місті спускалися в укриття, коли лунала тривога. Ми були в стані очікування”, – пригадує Ольга.
Наступного дня добровольцем Олександр пішов до військкомату. Його шлях почався з чергувань у місті та неподалік.
“Він був настільки гордий, що він потрібний, що він ходить на ці чергування. Це було страшно, тому що ми не розуміли, як воно буде далі. Все було в тумані, все в підвищеному стані, але я точно пам’ятаю, що він не збирався відсиджуватися і дня вдома”, – розказує жінка.
До 26 травня 2022 року Олександр служив у Глухові. Далі, після двох місяців навчання, він вирушив на фронт у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені Романа Великого.
“Перше місто, в якому вони були, – це Бахмут. Це було 31 липня 2022 року. Вони приїхали на місце вже в місто Бахмут 1 серпня 2022 року. З того моменту він там здається два тижні пробував. Потім їх направили в Вугледар – Соледар. І у вересні 2022 року вони вже були у Харківській області”, – говорить Ольга.
У вересні 2022 року, каже Ольга, чоловік із побратимами перемістився на Харківщину, де вони успішно звільняли українські населені пункти від окупації. Олександр служив у розвідці, тому завжди був “на нулі”. У лютому 2023 року під час одного з чергувань потрапив під обстріл.
“Він був привалений стіною будинку і вивихнув праву руку. Отримав контузію, але нічого такого серйозного не було. Він пролікувався, все добре”, – розповідає Ольга.
За весь час служби Олександр приїжджав додому двічі. Остання його відпустка у квітні 2023 року була з недобрими передчуттями, каже дружина.
“Він там щось мені за документи почав казати, що треба думати про те, наприклад, не дай Боже, з ним що станеться. Щоб дитині все залишилося, щоб ми сходили до нотаріуса, це все затвердили. Я весь час сказала – все буде добре, все буде добре. І оце перший дзвіночок був”, – пригадує жінка.
На початку травня безвісти зникли шість побратимів Олександра. Це стало для нього ударом, каже Ольга. Згодом його перевели в інший підрозділ. 25 травня 2023 року Олександр Рознятовський відправився на бойове завдання, що стало для нього останнім.
“Він тільки сказав, що може не повернутися, але насправді він знав. Я це вже потім дізналася від побратимів. Він написав записку, куди відправляти речі. 26 травня, десь о четвертій ранку, вони не доїхали до завдання. В їх автомобіль влучив дрон-камікадзе, вони буквально за кілька метрів не доїхали до свого посту, де мали перемінятися з хлопцями”, – говорить дружина полеглого захисника.
Про загибель чоловіка Ольга дізналася через два дні.
“Якесь у мене було передчуття. Тому що 26 травня чомусь я плакала весь день. У мене таке відчуття, що закінчило життя. Без причини, просто у мене от внутрішнє відчуття. Думаю, можливо це просто війна так впливає і емоційний стан, що ж нестабільний такий. На наступний день також якісь тривожні дзвіночки були. А вже на третій день, звичайно, земля з під ніг пішла.
Олександру було 36 років. Він ніколи не скаржився на труднощі, завжди йшов уперед – заради своєї родини та заради того, щоби його син жив у вільній Україні, наостанок каже дружина воїна.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ