Науковці Сумщини знайшли та повернули старовинні надгробки на зруйноване за радянських часів кладовище
Науковці з Сумщини знайшли три старовинні надгробки в селі Зазірки, що на Кролевеччині, та повернули їх на кладовище. Вони впродовж років використовувалися місцевими, як будівельні матеріали. Або ж — були занедбаними. Чому надгробки старовинного церковного погосту опинилися розкиданими по селу та що сталося з церквою – розповіли українські пошуковці.
Одному з надгробків – 135 років. Останні 63 він затоптаним пролежав край дороги. Камінь наприкінці 1950-х зірвали з могили Миколи Луцевіна, тодішнього старости села Зазірки, впевнені пошуковці — члени громадської організації “Воргол” — та дослідники.
“Цей надгробок майстер міг робити понад рік. Як тільки закінчилася посівна, майстер сідав за цей камінь і робив, робив, робив. Потім продавав комусь зі знатних людей. Теоретично належав дворянину”, – каже Олександр Мірошниченко, науковий співробітник національного заповідника “Глухів”.
Досліджувати долю надгробків “ворголівці” почали минулого року. З’ясували — старовинні поховання були поруч із місцевою церквою Успіння Пресвятої Богородиці. На колишнє місце захоронення – церковний погост – й перевезли плиту.
Саму церкву зруйнували за радянської влади, у 1959-му. На її місці збудували сільський клуб. Надгробки ж, разом із церковними сходинками та іншим камінням, місцеві розібрали задля власних потреб. Могили знищували разом із рештками небіжчиків, розповідає краєзнавиця Інна Кривенко, батько та дідусь якої жили в Зазірках:
“Навіть скелети небіжчиків дістали. На одному небіжчику зберігся мундир, якісь його рештки. І були військові нагороди. Але діти місцеві, вони їх розібрали, бігали по селу і грались. Скільки було поховань історичних – ніхто вже не знає”.
До побудови кам’яної церкви в Зазірках вже існувала дерев’яна. До сьогодні зберігся документ, в якому вказано: архімандрит Глухівського Петро-Павлівського монастиря був присутній при закладанні дерев’яної церкви Успіння Пресвятої Богородиці у 1757-му. В якому ж році збудували кам’яну церкву – невідомо. Дослідникам вдалося знайти лише одну її світлину.
“Вона дуже маленька – 6 на 6 сантиметрів. Глухівчанин Денис Овсянко зробив 3D модель і ми зараз знаємо, який вона мала вигляд. Шукаємо ще зображення, ще спогади”, — розповідає Олександр Ланін, директор Центру культури міста Глухів.
Місцеві мешканці ще пам’ятають напівзруйнований кам’яний храм. Нині фрагменти старовинної споруди, говорить Олександр Мірошниченко, знаходяться по всьому селу. Церкву збирають по деталях.
Пам’ятник Миколи Луцевіна протягом 63 років використовувався як відбійник біля сільської дороги, ще одна плита – валялася за кілька метрів. Як з’ясувалося — це надгробок дружини Луцевіна Олени. Жінка пережила чоловіка на кілька місяців.
“Про цей надгробок взагалі ми не знали. Тільки трактор відвіз надгробок на погост, до нас підійшли жіночка з хлопцем і кажуть: “А є ще один такий же самий пам’ятник, і ми його вже перегорнули, помили”, — говорить Олександр Мірошниченко, науковий співробітник національного заповідника “Глухів”.
Камінь висікли з місцевого пісковика. Важить такий надгробок близько півтони. Покласти плиту Олени Луцевіної вирішили поруч із плитою її чоловіка.
“Будемо транспортувати за допомогою трактора, підкопали, обв’язали тросами, сподіваємось, що все витримаємо”, — каже Максим Конюх, голова ГО “Воргол”.
Ще одна знахідка — ймовірно, надгробок з могили протоієрея Іоанна Нагорного, вважає Олександр Мірошниченко.Науковець каже, що за стилем виконання памятник підходить під 1906 рік. Але епітафія знищена, тож прочитати її майже нереально.
Порослий мохом пам’ятник роками лежав біля занедбаної церковно-приходської школи. Перенесли та прикопали його разом із плитами подружжя Луцевіних.
У Зазірках зараз мешкають близько двох сотень людей, говорить Олександр Ланін. Додає – село вмирає.
Збудований на місці церкви клуб нині в аварійному стані: з напівзруйнованими стінами та проваленим дахом.
Всередині – ще можна побачити предмети радянських часів.
Напроти будівлі тепер — повернуті пам’ятники, біля яких вже ростуть квіти – їх одразу висадили місцеві.
