Родина зі Свеси знайшла прихисток на Кролевеччині

Родина Ісайкіних із прикордонного селища Свеса, що на Шосткинщині, вимушена була залишити свій дім через постійні обстріли. Двоє членів родини з інвалідністю. Після кількох діб у підвалі та небезпечного виїзду вони знайшли прихисток у селі Грузьке на Кролевеччині. Як облаштувалась родина на новому місці розповідає Суспільне.

Родина Ісайкіних виїхала з прикордонного селища Свеса Шосткинського району. Звідти до кордону з Росією — близько 16 кілометрів. У родині двоє людей з інвалідністю: чоловік та сестра пані Оксани.

“До Дня Незалежності в 24-му році дуже почали бомбити кабами, дронами з вису і бомбили в тому місці, де знаходяться наші будинки. Син у нас у ЗСУ”, — розповіло подружжя.

Три дні родина провела в підвалі без світла, води та зв’язку. З допомогою місцевого священика мали змогу підзарядити телефони. Далі, розповідає Тетяна, поїхали до племінника в Шостку. Однак, згодом він помер від серцевої недостатності під час обстрілів міста. Врешті родину вивіз з прикордоння перевізник, якого знайшли через інтернет.

“Вікна двері повивертало, ти не знаєш що робити. Це страшне було. Це не спать. Це не жить. Ноги віднімаються”, — розповіла Тетяна.

За словами жінки, через стрес схудла на 10 кілограмів, її сестра втратила – 13. Жінка не могли ні їсти, ні спати, особливо в перші дні після приїзду. До того ж, через обстріли їхній собака втратив слух і зір. Переїхати родині до села Грузьке на Кролевеччині запропонувала давня знайома сестри.

“Виїжджали 28 серпня 24 року під бомбами, бомбили дуже. Водій каже: “Що ж ви мені сказали тихо, у вас не тихо. Молились усю дорогу”. Їхали, виїхали». Я в Свесі прожила більше 30 років, чоловік практично все життя дбали все, раділи. У нас там дуже гарні люди, гарна місцевість. Ну, все. Працювали ми в будинку, в психоневрологічному будинку-інтернаті з чоловіком. Звідти пішли на пенсію”, — ділиться жінка.

У Грузькому їм допомогли знайти житло, додає Тетяна, місцеві забезпечили необхідними побутовими речами на перший час.

“Саме цінне забрала ікону вишиванки матері і мама вишивала руками, рушнички, ікону нашого роду батьківську. Чоловік забрав, він у мене був рибаком, забрав лодку, хоть на ній не плаває. А я свою швейну машинку, на якій я шию. 20 років я її дуже полюбляю, для мене було все. У неї я зложила положила одіялко і так ми її вивезли. Ну, і собаки, і коти. Це саме було дороге. Мамині вишиванки сестра побрала, не взяла собі ні носків, нічого. Перші дні ходила в чоловіковому одязі”, — додала Тетяна.

“Я вранці посеред двору зробила вогонь, поставила, знайшла якісь чайник водички і ждала своїх любих чоловіка і сестру, є гаряча вода, не бомблять. А таке, що тяжке, це як наступає вечір, у нас була боязнь, ми завішували вікна від дронів, ми все одно закривалися. Принесли нам картоплі, помідорів. Стільки люди нанесли. Сусіди дуже допомагали всім. На машині своїй по інстанціям у Кролевці возили. Це просто люди до нас йшли нам допомогти”, — розповіла жінка про перші дні на новому місці.

Нині родина займається господарством, доглядає за подвір’ям. Розповідають, друзі подарували пральну машинку. Сестра Оксана підробляє ремонтом одягу, грошей не бере – люди дякують продуктами. Родина підтримує зв’язок із тими, хто залишився в рідному селі. Кажуть: після перемоги мріють повернутися додому. А нині найбільше хочуть відновити здоров’я та навідати батьківські могили у селищі Есмань, яке також обстрілюється з боку РФ.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ