Роменська громада провела в останню путь захисника Руслана Костенкова
Страшна війна без жалю забрала життя мужнього бійця Руслана Костенкова, який боронив українську землю від російського окупанта.
Руслан Олександрович Костенков народився 6 листопада 1987 року в м. Іжевськ. У зовсім малому віці його родина переїхала в с. Степок Краснопільської громади, Сумського району. Хлопець виростав у багатодітній родині, мав двох менших сестричок, яких дуже любив, ще з юних років захищав та оберігав їх. До 6-го класу навчався у Миколаївській школі-інтернат. Руслан був старанним учнем, гарним та добрим товаришем, завжди знаходив спільну мову з однолітками. Після закінчення 9-ти класів Руслан навчався в Білопільському професійному ліцеї залізничного транспорту та у 2007 році здобув професію помічника машиніста тепловоза.
Коли юнакові виповнилося 18 років він проходив строкову службу у м. Київ у військах зв’язку повітряних сил ЗСУ.
Після армії Руслан Костенков з 2009 по 2012 роки працював у виправній колонії на Полтавщині. Потім на «Артемівському заводі шампанських вин». Юнак також їздив на заробітки до сусідніх країн.
В кінці 2017 року підписав контракт та розпочав захищати Батьківщину у складі ОК «Північ» оперативного об’єднання Сухопутних військ Збройних Сил України.
Руслан Костенков був вправним Воїном, боронив рідну землю у найзапекліших точках. Брав участь в антитерористичній операції, забезпеченню захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях. Мав посвідчення УБД.
У 2018 році чоловік познайомився з дівчиною Іриною з Ромнів. Спочатку це було спілкування через соціальні мережі. Але з часом між молодими людьми спалахує іскра взаємних почуттів, і вже в 2019 році закохані одружуються. А у червні 2020 року молоде подружжя дуже радіє народженню сина Нікіти. Зі своєю молодою родиною Руслан намагався проводити весь вільний час, бо понад усе в світі любив маленького сина та молоду дружину.
За три місяці до повномасштабного вторгнення Руслан вирішив закінчити службу за контрактом та повернувся до родини. Він мав плани на життя: виховувати та навчати сина, жити разом з сім’єю. Руслан був гарним люблячим батьком, найкращим чоловіком.
З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік добровільно пішов до Роменського військкомату. Руслан вступив до 152 окремого батальйону 117 бригади ТРО. Спочатку разом з побратимами наш захисник ніс службу на Конотопському напрямку та в Роменському районі. У 2023 році до дня Збройних Сил України стрілець другого стрілецького відділення солдат Руслан Костенков від командира був нагороджений подякою за захист рідної землі, стійкість, професіоналізм та мужність при захисті рідного народу.
У січні 2024 року серце Воїна ще більше наповнилися лютою ненавистю до ворога. Під час обстрілів прикордоння Сумщини, які ворог щодня здійснює, а саме в с. Степок Краснопільської громади, загинув його 60-річний батько, який кілька днів тому святкував ювілей.
Того ж місяця військову частину Воїна було передислоковано на Лиманський напрямок. Тут Руслан Костенков брав участь у найзапекліших боях. Мав контузію, але не покидав ні побратимів, ні поле бою. Завжди заспокоював дружину: «Якщо я на Лимані вижив, то все буде добре, буду жити!». За вміле володіння військовою справою 26 квітня 2024 року був нагороджений відзнакою командира 152 окремого батальйону ТРО.
З травня місяця 2024 року військову частину Руслана переводять на Куп’янський напрямок. Чоловік продовжує самовіддано захищати Україну. Наш захисник завжди писав матері та сестрам та жінці: «Все добре, я буду жити заради вас…». Він мав теплі та щирі стосунки зі своєю родиною. Коли була можливість, Руслан завжди намагався поспілкуватися з маленьким сином по відеозв’язку, бо дуже сумував за хлопчиком. Між ними був міцний родинний зв’язок. Бо за словами дружини у 4-річного хлопчика є найулюбленіше заняття: «писати листи для тата…»
Руслан Костенков був проїздом вдома в кінці серпня цього року. 4 гарних та незабутніх дні провів з коханою дружиною та маленьким сином. Родина будувала плани на майбутнє: мріяли придбати власний будинок та жити спокійним мирним життям. Та не судилося… всі мрії та сподівання перекреслив підлий ворог…
4 вересня 2024 при короткій переписці з жінкою, Руслан написав: «На зв’язку, люблю, цілую… хочуть вбити…» Дружина у відповідь, як оберіг, надіслала фото сина Нікіти… Це було останнє повідомлення…
Наступні 24 години очікування та невідомості для Ірини були довшими за життя… Але дівчина не панікувала, бо були періоди, коли коханий по декілька днів не виходив на зв’язок… На жаль, не цього разу…
Ввечері 5 вересня 2024 року дружині повідомили найстрашніше…
4 вересня 2024 року, відданий військовій присязі на вірність Українського народу, старший солдат Руслан Костенков загинув у районі н.п. Дворічна, Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого мінометного обстрілу у зоні проведення бойових дій.
Жінка згадує, що Руслан обіцяв їй: «Я не загину, я обов’язково повернуся до тебе, до сина до родини, бо ви мій сенс життя… Заради вас, заради вашого спокою, я тут на лютій, проклятій війні…». Та не судилося…
Тепер Воїну назавжди 36…
У захисника залишилися мати, дружина, маленький син та сестри…
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ