Село на двох: історія кохання та відданості останніх мешканців зникаючого Зацарного на Сумщині
Зацарне Бездрицької громади на Сумщині майже спорожніло. Подружжя Раїси та Михайла Таран живе тут близько півстоліття. Від колись жвавого населеного пункту, каже пані Раїса, залишилися лише спогади та напівзруйновані хати. Сюди не їздить громадський транспорт, а до найближчого села — майже два кілометри. Та попри ізоляцію, подружжя не планує залишати дім. Як живуть удвох посеред покинутого села.
Вулиці Зацарного — порожні. Довкола — покинуті хати та зарослі подвір’я. На одному з них нас зустрічає Раїса Таран разом зі своїми собаками.
“У мене 6 собачок — троє дорослих і троє маленьких там на порозі. Бім, Жуля і Еля. Маленькі Жужа, Дана і Ночка”, — ділиться жінка.
Пані Раїсі 69 років. До Зацарного вона переїхала майже півстоліття тому. Каже: село зникає з мапи, але для неї й чоловіка це не просто точка на карті, а дім, який не готові залишати. Людей тут майже не залишилося, зате диких тварин побільшало, каже пані Раїса.
“Звірів непроханих повно. Все, що завгодно, бачимо: і кіз, і лосів, і оленів. Зайці ціле літо ходять на огород, бобри”, — каже жінка.
Колись, каже Раїса, тримали велике господарство. Тепер — лише найнеобхідніше.
“Наразі тільки кури, собаки й коти. А тримали все — і корів, і свиней. В’єтнамських свиней тримали. Качок, гусей, індиків”, — ділиться жінка.
Чоловік пані Раїси, 70-річний Михайло Таран, додає: колись тут вирувало життя.
“Була ферма, кузня, магазин, клуб. 40 корів в череді ходило. А зараз нема ж нічого. Оце ми з бабою вдвох зосталися. Діти тут недалеко, в Діброві, є. На роботу їздять, що треба — привезуть. Я живу, як в раю, тільки за пекельною працею цього не помічаю. Сили немає, здоров’я немає. Був труд раніше, займався я — фермером був. А зараз все”, — каже Михайло.
Найближчі сусіди, говорить пані Раїса, фермери за кілька кілометрів. У разі потреби допомагають.
“Хлопці обробляють землю і приїжджають, коли тут і ми їх просимо, то вони нам допомагають: підвезти в лікарню, інколи у Бездрик в магазин, коли потрібно. Шукаємо людей, які можуть відвезти в Бездрик. Раніше до нас з Токарів приїздила швидка. До мене часто приїздила, бо в мене хворе серце, гіпертонія. Все до купи. А зараз чоловік у мене хворіє, має проблеми з ногами”, — додає пані Раїса.
Подружжя разом майже 50 років. Діти роз’їхалися. Зв’язок — лише телефон і телевізор, а продукти купують раз на тиждень — у сусідньому селі, розповідає жінка.
У 70-х роках у селі було 27 дворів і близько 150 мешканців, розповідає начальниця відділу Бездрицької сільської ради Наталія Толстікова.
“Нині в селі Зацарне зареєстровано 5 людей, а на постійній основі у селі залишилися лише двоє. З 1926 по 50-ті роки хутір називався Зацарний. Згодом у джерелах зустрічається назва-село Зацарне. Є ймовірність, що назва походить від першого засновника села-козака виборного Зацаринного. Сторожили говорять про те, що це село заселяли здебільшого мешканцями села Чернеччина і перші поселенці були з прізвищем Зацарний. Зокрема, і мій прадід сюди заселився, і прізвище його було Зацарний”, — розповіла Наталія Толстікова, начальниця відділу Бездрицької сільської ради.
Пані Раїса ділиться: знаходить радість у простих речах – вирощує рослини, ходить на риболовлю і мріє:
“Щоб хоч якийсь був під’їзд до села, щоб закінчилася війна і всі повернулися живими”.
Джерело: Суспільне Суми.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ