Що розповіли про загиблого у Сумах Іллю Дорошенка
17 листопада внаслідок ракетного удару по житловому мікрорайону Сум загинули двоє дітей. Один із них — 9-річний Ілля Дорошенко. Хлопчик навчався у Сумській школі №16, тепер тут залишилось портфоліо з його роботами та одне з останніх фото з чорною стрічкою. Про те, яким був хлопчик та ким мріяв стати, вчителі розповіли кореспондентам Суспільного.
Ілля боровся за життя з народження. У 2015 році його родина просила про допомогу на лікування хлопчика. Нині на першому поверсі школи, де навчався Ілля, влаштували куточок пам’яті: чотири троянди, поруч – перекреслене чорною стрічкою фото Іллі – хлопчик загинув внаслідок російського обстрілу.
“Ілля був суботу ще на онлайн уроках, ми ще з ним бачилися, а в неділю його вже не стало. Не вірилося до останнього. Коли вже побачила в новинах фото: його дідусь і бабуся. Я не розуміла, мені не хотілося вірити”, – каже Ірина Чижиченко, класна керівниця Іллі Дорошенка.
Ілля мешкав у багатоповерхівці, що на вулиці Героїв Крут. Ввечері 17 листопада російські війська поцілили у подвір’я будинку ракетою. У той день загинули 11 людей, серед них – Ілля.
“Я завжди його називала, коли ми зустрічалися, “моя любов”. І от, коли ми зустрілися з дідусем, вже коли прощалися з Іллюшою, то дідусь сказав, що більше нема вашої любові”, — розповідає Світлана Руденко, корекційний педагог, про останню зустріч зі своїм вихованцем.
Хлопчик навчався в сумській школі №16, за словами пані Світлани, раз на тиждень приходив до школи і займався з корекційним педагогом. Заняття відбувалися в укритті.
Класна керівниця хлопчика, Ірина Чижиченко згадує, що на своєму останньому занятті Ілля поділився мрією:
“Ми говорили про професії, ми говорили про космонавтів. Всі діти сказали, всі хотіли бути полісменами: ми будемо захищати нашу країну. І один Ілля сказав: а я хочу бути водієм маршрутки. Кажу: “Іллюша, в тебе ж тато полісмен!”. “А я буду водієм!”. І от настільки це була позитивна дитина. Від нього такі емоції, світло прямо, він як світився! і настільки він любив кораблі”.
Ще я пам’ятаю, що ми збирали з ним кораблик. Я кажу, залишай, прийдеш тоді ще. Ми додамо якихось фігурок. І ми так з ним його збирали, збирали, і не так давно вони приходили з дідусем. Кажу: “Іллюша, забирай цей кораблик собі, будеш пам’ятати про Ірину Анатоліївну”. Вони його забрали і ось тепер Ірина Анатоліївна пам’ятає про цей кораблик.
У шкільному класі, оформленому у різнобарвних відтінках, збереглося портфоліо хлопчика – в спеціальній теці зібрані роботи, які виконував Ілля впродовж занять.
“Коли ми приєднувалися на дистанційному навчанні: “Я тут”. А потім, коли вже він там перший закінчив: “Я все, я вже виконав”. Велика шана батькам, особливо дідусю з бабусею, які допомагали йому, але він на всіх предметах був активний. Інколи на першій парті, але в основному вони з асистентом втрьох на останній парті, там постійно якийсь сміх, постійно, де був Ілля, там постійно був сміх, радість”, – додає Ірина Чижиченко.
“Отут ми сиділи, я сидів посередині, йому допомагав, йому і його товаришу. І ми отут знаходилися, якщо трошки йому набридало, або товаришу його, вони могли взяти іграшки, трошки тут погратися, щоб нікому не заважати. От вони тихенько сядуть отут на килимок і 5-10 хвилин вони можуть оце відволіктися”, – пригадує Дмитро Шейко, асистент вчителя.
У куточку в кабінеті стоять фарби та олівці – працювати із ними, говорить Дмитро Шейко, Ілля дуже любив: “Олівчики, були ще ножиці. І він формочки розносив по класах, де що потрібно, якщо потрібно якийсь роздатковий матеріал. Діставав, папір різноколірний. Все це він знав, де знаходилося, і через те, що він тут найближче знаходився до цього місця, він швиденько раз – і побіг, і побіг, по класу, пробігся, все пороздавав, допоміг”.
Фото, що тепер перекреслене чорною стрічкою, говорить класна керівниця Іллі, одне з його останніх – на ньому йому назавжди залишиться дев’ять.
