«Динамо і Металіст мене забракували»: шосткинець про історичне досягнення, перегляд в академії українського гранда, шахеди над Шосткою
Головним героєм 17 туру футзальної Екстра-ліги став голкіпер ФК «Ураган» (Івано-Франківськ), шосткинець Олександр Сіріцький не лише залишив ворота своєї команди недоторканими, але й розписався у воротах львівського клубу in.IT аж тричі. Ще ніколи голкіпери української еліти стільки не забивали! Наш земляк дав інтерв’ю виданню Спорт24.
«Постійно намагаюся вплинути на атаку»
– Олександре, як вам спалося в статусі рекордсмена Екстра-ліги?
– Спалося, як завжди, після кожної гри. Хоча ні, жартую (усміхається). Було відчуття чогось дивовижного. Це щось новеньке для мене.
– Емоції після матчів вам не заважають розслабитись?
– Залежить від того, як проведеш матч. Звісно, коли перемагаєш, забиваєш, стоїш “на нуль”, то з гарними думками та емоціями спиться набагато краще. А ось після негативних результатів завжди багато думок.
– Ви одразу зрозуміли, що встановили рекорд?
– Чомусь мені здавалося, що в історії наших чемпіонатів вже було таке досягнення. Після матчу дехто казав, що, мабуть, я поставив рекорд. Остаточно у цьому впевнився, коли приїхав додому і прочитав на одній Facebooк-сторінці.
– Перший гол – слаломний прохід через увесь майданчик і удар у дальній кут. Як ви відчули цей момент? Звідки з’явилося стільки впевненості?
– Це результат тренувань. Постійно намагаюсь вплинути на атаку своєї команди. Націлений на результативну передачу або навіть на гол. Тож це потім проявляється і в грі.
– Що кажуть ваші одноклубники – польові гравці, які забили в цьому сезоні менше за вас?
– Кажуть, щоб я заспокоївся (усміхається). Але нічого, нехай задумаються. Може почнуть забивати трошки більше.
– Ви вже забивали в офіційних іграх раніше?
– Так, звичайно. Два роки тому, коли я грав за Рятувальник, то забив упродовж сезону 5 або 6 м’ячів.
– Мабуть, пора вести особисту статистику результативності…
– Футзал зараз сучасний. Це, звісно, класно, коли воротар може забити, віддати гольову або передгольову передачу. Але першочергове завдання – відбити, відстояти “на нуль”. А результативні дії в атаці – це приємний бонус.
– У воротарів будь-якого виду спорту цінується, насамперед, реакція на лінії. Але у футболі, наприклад, велике значення має гра ногами та на виходах. У футзалі так само?
– Я за великим футболом слідкую не дуже прискіпливо. Та можу сказати, що у футзалі, як і у футболі, для воротаря важливо вміти грати ногами. Це допомагає виходити з-під пресингу, вибігати у швидку атаку. Раніше дивились на те, як кіпер стоїть на лінії, яка у нього реакція. Але часи змінюються. Завдяки додатковим скіллам голкіпера команді не лише простіше долати пресинг, а й розігрувати п’ять проти чотирьох. Команди зараз вчаться оборонятися у чисельній меншості, коли до атаки доєднується воротар суперників. Однак універсальної тактики гри в захисті не існує.
– Хет-трик ви присвятили своїм дівчатам з нагоди Восьмого березня. Розкажіть про них більше.
– Так, я присвятив ці голи коханій дівчині, мамі та бабусі. Думаю, для них це був дуже приємний подарунок.
«Місто наче вимерло»
– Як ви прийшли у футзал?
– Я родом з маленького міста Шостка, Сумська область. У дитинстві професійно займався танцями і паралельно хотів грати у футбол. Переді мною стояв серйозний вибір на майбутнє. Так сталося, що на танцях я отримав мікротравму, після чого разом із батьками прийняв рішення – займатимусь футболом. Пішов у футзальну секцію, бо великий футбол на наших теренах був не сильно розвинений. Там мені сподобалось.
Спроби потрапити у футбол ще були. З вересня по травень я грав у футзал, а під час літніх канікул бігав у футбол “на район”. Навіть заробляв якісь гроші. Потім їздив на перегляд у харківський Металіст, побував в академії київського Динамо. Але всюди мене забракували через невисокий зріст.
Тож я повністю зосередився на футзалі. Після дев’ятого класу, в 15-річному віці, переїхав у другу команду харківського Локомотива. Так стартувала моя футзальна кар’єра.
– Шостка розташована неподалік кордону з Росією. Останніми роками там дуже гаряче. Чи часто їздите додому і як змінила місто війна?
– Востаннє я там був два роки тому – перед підписанням контракту з Ураганом і переїздом в Івано-Франківськ. На той час було все нормально. Бої точилися лише на кордоні, наскільки я знаю. А зараз… Добре, що місто хоча б не зруйнували повністю. Кожної ночі над Шосткою літають “шахеди”. У мене там залишились дядько, тітка, бабуся – розповідають мені про все це. Кажуть, що місто наче вимерло.
– Футбольна Прем’єр-ліга за час війни помітно втратила свій рівень. Як із цим у футзалі?
– У футзалі – навпаки. За останні роки рівень набагато зріс. Достатньо поглянути, як виступає наша національна збірна, як прогресують молоді гравці. Тому тут – тільки плюс.
– За що у цьому сезоні бореться «Ураган»?
– Не знаю, які між керівництвом і тренерським штабом завдання, але висловлю власну думку. Перед сезоном з команди пішли досвідчені гравці. Натомість з чемпіонату області прийшли виконавці, які ніколи не грали в Екстра-лізі. Тож зараз важливе завдання – виховання молоді. Прагнемо вийти в плей-офф, поборотись у Кубку і показати свій максимум.
– Колишній лідер команди Ігор Корсун взагалі опинився в Осасуні, забиває у потужній іспанській лізі. Залишаєтесь із ним на зв’язку?
– З Ігорем більше спілкуємось, коли приїжджаємо у збірну. Іноді переписуємося у соцмережах.
– Головною зіркою «Урагану» залишається Петро Шотурма, який вже тривалий час відновлюється після важкої травми. Як він зараз почувається? Коли очікується його повернення на майданчик?
– Наскільки я знаю, Петро переніс дві операції. Для спортсменів це дуже тяжка травма – розрив хрестоподібної зв’язки. Потім психологічно складно повертатися, а період відновлення – важкий та тривалий. Петро одужує, вже ходив на зимову риболовлю, плаває у басейні, займається з реабілітологом. Приходить на наші тренування і матчі. Підтримує команду, а ми підтримуємо його.
Думаю, з наступного сезону Петро повернеться. Його дуже сильно бракує. Справжній лідер команди. Не вистачає його духу. Коли ми граємо у Франківську, він сидить збоку. Але коли приймали SkyUp, Петро розташувався на лаві запасних. Важко описати словами, яке піднесення і переможний дух ми тоді відчули.
«Подобається гра воротарів Бенфіки і Спортінга»
– Зовсім нещодавно, у лютому, ви дебютували за національну збірну. Один із найкращих днів вашого життя?
– Однозначно. Здійснилася дитяча мрія. Я був абсолютно щасливий, ми здобули позитивний результат.
– Позитивний – ще м’яко кажучи. Ви не пропустили, а Україна розтрощила Німеччину з рахунком 9:0. Це ми такі сильні, чи німці слабкі?
– Але ж німці якось в іспанців виграли! Тому схиляюся до варіанту, що це ми такі сильні.
– У воротах вам доводиться конкурувати з визнаними майстрами – Суховим та Савенком. Важко? У чому сила кожного з них?
– Дуже сильні воротарі. Вміють грати ногами. Чудово діють на лінії. Юра – більш досвідчений, пройшов дуже багато команд. У таких питаннях мені важко порівнювати. Скажу так: Юра, Саша і я – всі працюємо, здобуваємо у своїх клубах позитивні результати, прагнемо ставати кращими. У цьому й полягає сила воротарської позиції збірної України.
– Вам лише 25. Яких кар’єрних висот хочете досягнути?
– Стати призером європейської і світової першості – чому ні? Ставлю перед собою лише максимальні завдання. Хотілося б пограти у якомусь європейському чемпіонаті. Враховуючи мій ігровий стиль, омріяним є чемпіонат Португалії. Слідкую за «Бенфікою» та «Спортінгом», дуже подобається гра їхніх воротарів. Потрапити в якийсь із цих клубів було б просто чудово.
– Який ви поза межами футзального майданчика? Які маєте таланти та інтереси?
– Я більше інтроверт. Вивчаю англійську мову, читаю книжки, граю в Counter-Strike. Зимовий період видався дуже домашнім. Зараз сонечко, тож хочеться вже більше активності та тренувань. Ваблять мене мандри, хочу відвідувати нові міста і місця. А також частіше їздити у Шостку – там достатньо було провести тиждень, як набирався позитивних емоцій. Не вистачає мені цих моментів.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ