Дівчина з маленького села на Сумщині підкорила світ
Як борчиня Ангеліна Величко привезла з Кіпру на батьківщину золото.
У жовтні на Кіпрі відбувся молодіжний чемпіонат світу зі спортивного самбо. Золото серед юніорок у категорії до 80 кг виборола мешканка Охтирщини Ангеліна Величко.
Містечко Ларнака приймало спортсменів із різних країн. Оскільки чемпіонат молодіжний, то й вік учасників був 18-20 років. Україні ці змагання принесли шість нагород – золоту, срібну і чотири бронзові, а також срібний кубок у командному заліку серед юніорок. Перемога дісталася мешканці Охтирського району.
Народилася Ангеліна 14 листопада 2005 року в с. Комиші в простій робітничій родині. Дів-чинка росла активною та артистичною, тож, коли пішла до школи, спробувала себе в танцювальному та театральному гуртках. Займалася з задоволенням.
Проте, коли одного разу до навчального закладу завітав тренер із дзюдо Генадій Рябчин-ський, зрозуміла: ось вона, справа, якій би хотіла себе присвятити! За два місяці тренувань юні спортсмени показали вже неаби-які досягнення, тож і діти, і їхні батьки переконалися, що спортивна секція – це круто!
– Геннадій Васильович знайшов до школярів підхід, тому вони повністю зосередилися на дзюдо, – каже мама Ангеліни Ірина. – І син, і донька – обидва почали займатися. Щоправда, для сина спорт закінчився, коли він зламав ногу, а от донька продовжила тренуватися попри всілякі перешкоди.
Як мама ставиться до того, що її Ангеліна займається зовсім не дівчачою справою? Ірина розвела руками: мовляв, а що ще мамі залишається, як просто змиритися?
Побачила світ
Зі слів Ірини, для неї головне, щоб дитина була щасливою. Подобається їй боротися на ки-лимку – нехай бореться! «Я свого часу закінчила Харківський технікум за спеціальністю «соціальний працівник», так і працюю за освітою в своєму селі, – каже жінка. – А в Ангеліни – зовсім інше життя. Вона вже років 10 займається спортом: у школі було дзюдо, а зараз навчається в СумДУ на реабілітолога і там займається самбо. Бере участь у різних спортивних змаганнях та чемпіонатах – об’їздила весь світ і зараз ще їздить. Чи боялася я відпускати доньку за кордон? Ну звісно ж! А з іншого боку, це ж дійсно добре, що дитина світ побачила: була в Будапеш-ті, Берліні, Сербії, на Кіпрі тощо.
«Мрію стати майстром спорту міжнародного класу»
Озвучує нам свою мету Анге-ліна. І робить усе для її здійснення. Дівчині зараз 18 років, вона одразу після закінчення сільської школи вступила на навчання до Сумського державного університету на реабілітолога. Навчання поєднує з роботою – підробляє масажистом. Ще й професійно займається спортом.
– Для того, щоб отримати звання майстра спорту міжнародного класу, потрібно виграти чемпіонат світу і чемпіонат Європи, – ділиться тонкощами своєї спортивної мрії дівчина. – Тож я впевнено йду до своєї мети.
В наполегливості Ангеліни ми переконалися, дізнавшись про те, що вона пережила і травми, і хвороби, і різні складні обставини, але не покинула спорт, а після відновлення організму знову вийшла на ринг. Бо в неї є характер і мрія.
Зі слів Ангеліни, в чемпіонаті світу, з якого вона повернулася переможницею, брала участь збірна України в складі приблизно 40 юніорів та юніорок. Сумщину представляли чотири дівчини.
Все було як завжди: зважування, жеребкування та сутички – як невід’ємний атрибут подібних спортивних заходів, де один одному – конкурент. Що було найскладнішим? Зорієнтуватися так, щоб не налякатися, побачивши суперницю.
– Бувають такі переживання, що забуваєш, куди та для чого ти їхав, – каже Ангеліна.
Серед головних труднощів спортсменів – і незвичні кліматичні умови. Наприклад, на Кіпрі доводилося тренуватися та змагатися при спеці в 30 градусів, а це дуже виснажливо.
Ще один страх – це травми, від яких у спорті ніхто не застрахований. Бо після травми – довго-тривала реабілітація, яка вибиває з життя. Потім важко надолужувати пропущене. Ангеліна також через це пройшла, тож знає справжню ціну спортивним до-сягненням на власному досвіді.
«Спортсмен має бути розумним»
Таку фразу ми почули від співрозмовниці у відповідь на запитання, чи важко в 18 років поєднувати очне навчання в університеті, щодня сидіти в аудиторії, після занять бігти на роботу, а потім ще – і до спортивної зали, де не просто позайматися, а професійно готуватися до чемпіонату світу?
– Зі спортсмена не буде толку, якщо він нерозумний, – каже дівчина. – Я хочу отримати якісну освіту, щоб не просто диплом за-ради диплома, бо так можна було би не напружуючись закінчити університет заочно та дистанційно. Але я хочу стати справжнім професіоналом і поєднувати спорт із медициною. По досягненні певного віку, коли вже не зможу брати участь у змаганнях, мрію займатися реабілітацією спортсменів. Це – ідеальний варіант!
Щиро вітаємо Ангеліну з успіхом і радіємо за всю Охтирщину і Сумщину, адже золото з Кіпру приїхало саме до нас!
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ