Як облаштувалися переселенці з Краснопільської громади на Лебединщині

Леонід Бондаренко та Тетяна Колесник — подружжя з Лісного Краснопільської громади. Родина поїхала з рідного села через постійні російські обстріли. Тепер вже понад пів року живуть на Лебединщині.

“У нас дуже хороша дружна вулиця. Ми не встигли сюди приїхати — вони і вивантажувати нам допомагали. Навіть ми завантажимо машину з дому, а вони самотужки тут вивантажують”, — розповідає Тетяна Колесник, переселенка.

З допомогою дітей подружжю вдалося придбати житло і облаштувати побут.

“В цьому будинку ми живемо більш ніж пів року. Пробили свердловину, поставили санвузол, все поробили”.

У Лісному, звідки переїхала родина, до вторгнення вирувало життя, каже Леонід Бондаренко. Тепер, каже, там зруйновані будинки та порожні вулиці:

“У нас село за 12 кілометрів від Краснопілля. Дружина дуже боялася і діти приїжджали і наполягали, щоб виїжджали. Раз “прилетіло” і недалеко впало, другий раз по сусідству. Недалеко розірвався снаряд. Коли обстрілюють, в погріб ховалися. А тоді воно все гірше і гірше ставало. Люди почали виїжджати. Там залишилися людей десять, не більше”.

Виїжджали з технікою та домашніми тваринами. Залишати рідний дім, де народився й виріс, було важко, ділиться Леонід:

“Я до армії в школу ходив, після школи працював на тракторній бригаді помічником комбайнера, причепником. Землю орав”.

Пані Тетяна родом з Лебединщини, але 44 роки прожила у Лісному.

“Дуже мені там сподобалось. Посадила за своє життя два сади великих. Мали ми пів гектара землі. Шкода звісно, що там залишилось все. Там і сусіди гарні, і куми там всі мої, всі товариші. Ну, 17 років мені було, як я поїхала звідси і 44 роки прожила там”.

На новому місці, розповідає пані Тетяна, тримають господарство: курей, кабана, собаку та котів. Разом із чоловіком обробляють 30 соток городу.