Як переселенці з Басівки облаштувалися в Сумах

Наталія Столярова близько 60 років мешкала з родиною за кілометр від російського кордону — в селі Басівка Юнаківської громади. За її словами, наразі будинок, в якому мешкала з сім’єю та школа, в якій близько 40 років працювала вчителькою, знищені російськими військами. Дев’ять місяців тому пані Наталію з родиною евакуювали до Сум. Свою історію переселенка розповіла кореспондентам Суспільного.

Наталія Столярова розповідає, 9 місяців тому разом з родиною вимушені були переїхати до сина. Жінка каже: зачинили тоді ще вцілілий будинок, взяли речі першої потреби й подалися якомога далі від обстрілів.

“Коли почали летіти КАБи, коли на нашому подвір’ї впав дрон і вилетіли вікна. Тоді це стало крапкою, вирішили, що залишатися там небезпечно. Відчувала біль, жаль, досаду, ненависть до тих, хто примушує мене залишати рідну домівку. Ми, селяни, вростаємо корінням у землю і це дуже важко”, — розповідає жінка.

У Сумах, каже жінка, квартира сина під час ракетного удару також зазнала пошкоджень.

“Ми зараз живемо у синовій квартирі, але це для нас клітка, тому що все життя проживши на землі і серед природи, ще ми не звикли. Не звикли до ритму такого міського. Ми більше селяни”, — говорить Наталія.

Пані Наталія за освітою педагог, близько 40 років працює вчителькою української мови та літератури. Жінка пригадує: “Після закінчення педагогічного інституту я повернулася у Басівку. Повернулась я вже в нову школу, у нове приміщення і в нас був наймолодший в районі колектив”.

Нині, за інформацією начальника ОВА Олега Григорова, Басівка та сусіднє Новеньке у Юнаківській громаді окуповане російськими військовими.

Аби відволіктися від сумних думок, каже жінка, почала малювати та вирощувати квіти. Вже потроху звикає до нових умов та спогади про рідне село її не полишають.

“Там проживали мої батьки. Я там народилась, там виросла, там виросли діти. Там батькова могила залишилась і згадувати не можна, бо плакати буду, я не знаю, чи зможу я її колись побачити. Чи залишилася там ця могила, чи взагалі там вже немає нічого. Моя найбільша мрія, щоб нарешті настав мир і вся моя родина змогла зустрітися тут, за одним столом. Щоб не треба було їхати кудись далеко до онуків. Щоб можна було поспілкуватися, обняти, поцілувати і не боятися ні тривог, ні вибухів”, — ділиться Наталія.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ