В селі Рівне Новослобідської громади, яке розташоване на кордоні з РФ, нині проживає один мешканець — одинокий пенсіонер. Чоловік єдиний, хто відмовився від евакуації, всі інші мешканці евакуйовані. Про це Суспільному розповіла староста Світлана Малишева. За її словами, евакуйовані й три багатодітні сім’ї, які проживали у цьому селі. Де та як влаштувалися переселенці дізнавались кореспонденти Суспільного.

Ольга Аксенко розповідає, народилася і все життя прожила в селі Рівному. Там одружилася, там народилися її троє дітей. Через постійні обстріли родина виїхала до села Мінакове. Говорить, що не хотіла евакуюватись, адже у селі мають свій трикімнатний будинок: “Обстрілювали й в льоху ми ховалися, перші дні напевно, були у підвалі, а потім вже сідали там, де немає вікон. Останнє було те, що дитині було 9 років, і почали російські дрони над нами літати. Дитина з переляку забігла і сказала: я не хочу день народження, я не хочу нічого, зібралися і приїхали. Ну зібралися як, документи й все зібрали, а остачу чоловік сам перевозив”.

Жінка говорить, що найстрашніше було навесні 2022 року, коли над селом почали кружляти російські гелікоптери. Діти, каже цілими днями сиділи в хаті: “У нас там дитячий майданчик був, але ми їх туди не пускали, тому, що боялися за них. Тому і вирішили переїхати. Хоча настояв на цьому чоловік, я не дуже хотіла кудись їхати. Самі розумієте, домівка є домівка”.

“Багатодітні довго там трималися, я часто приїздила. У них там дитячий майданчик поставили, якраз перед війною, у 2021 році поставили”, — розповідає староста села Рівне Світлана Малишева.

"Тут не так, як вдома". Як живе евакуйована з Новослобідської громади багатодітна сім'я

Про долю власного помешкання у Рівному, говорить пані Ольга, наразі вони з чоловіком нічого не знають: “Ми просто не можемо туди доїхати. Останній раз чоловік вивозив людину з Бояро-Лежачів, він заїхав в манухівський магазин купити водички. Він виїхав і недалеко від нього скинули вибухівку з дрона. І як оце, його туди пусти, а назад він не вернеться”.

Як розповіла староста села Рівне, до повномасштабного вторгнення у Рівному проживало 37 сімей, в тому числі 3 багатодітні сім’ї. Нині залишився один мешканець, пенсіонер Віктор Заєнко.

Ольга Аксенко говорить, що в евакуації вони живуть два роки. Діти навчаються, проходять адаптацію. Найскладніше переїзд дався 9-річному Миколі: “Він досі не звик, він досі хоче додому. Останні два дні він плаче, додому хоче. От знаходить іншу причину, чого він плаче, але по ньому видно, що хоче додому“.

12-річний Кирило, говорить, що дуже добре пам’ятає, перший день війни й дуже шкодує за боксерськими рукавичками, які йому подарував тато і які залишилися у Рівному: “Я прокинувся, бачу мама сидить біля грубки, хвилюється, всім телефонує, тато стоїть на вулиці, чую вибухи, думаю, що це таке, потім бачу в телевізорі звертається “путлер”, як його ще назвати, нормально його не назвеш. Вибухи, постріли були”.

11-річна Яна говорить, навчається у школі та сумує за домом, особливо за подругами, які евакуювались в інше село і мріє повернутись у Рівне: “У мене тут був день народження, я навіть тут не хотіла святкувати, не святкувала, тому, що тут не так, як вдома”.

Найбільше на новому місці проживання подобається старшому з дітей — Кирилу. Він говорить, що вже завів тут нових друзів і мріє про те, що як виросте стане кухарем-кондитером: “Мені подобається готувати. Раніше хотів бути боксером, але чомусь передумав, потім хотів бути як тато, пожежником. Зараз вибрав професію кухар-кондитер, люблю готувати”.

Староста другого старостинського округу Новослобідської громади, в якому розташоване село Мінакове, Сергій Солом’яник говорить, у селі нині мешкає 400 людей, з них близько 40 — переселенці: “Вони переїхали до нас після початку повномасштабного вторгнення, коли оголосили евакуацію, стараємося людям допомагати у повному обсязі, як гуманітарна допомога, так і паливо, газ, кому потрібно, соціальні виплати, допомагаємо з ремонтом”.

До закінчення війни, каже Ольга Аксенко, вони планів не будують. Можливо, викуплять цей будинок, можливо повернуться в Рівне, якщо буде куди: “10 років тут ніхто не жив. Дещо тут стояло, ми повиносили, поприбирали. Був дах дірявий, все текло на лічильник, чоловік зробив. Можна його викупити, розмовляли з господарями, але вони говорять, як закінчиться війна, може ще вам, або всім нам доведеться звідси виїжджати”.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах