“Заходив на поріг і завжди мені медальку давав або грамоту”. Бабуся про загиблого внука-військовослужбовця з Сумщини
Під час повномасштабного вторгнення військовослужбовець із Сумщини Богдан Богданов захищав Україну у складі 72 механізованої бригади імені Чорних запорожців. Загинув у травні минулого року, внаслідок ракетного удару поблизу Миколаївки на Донеччині. Про загиблого внука, якого з дитинства виховувала сама, розповіла його бабуся.
Лідія Олексіївна Богданова створила вдома пам’ятний куточок після загибелі на війні свого внука Богдана Богданова. Тут його фотографії та відзнаки.
“Приїжджав до мене у відпустку, або на ротацію, то він мені привозив троянди. А я йому сказала: “Синочок, не вози мені троянди. Кращий подарунок для мене буде – грамота, або медалька”. Після того разу він мені телефонував і запитував: “Я їду додому, що привезти?”, а я відповідаю: “В жодному разі не квіти”. В нього дуже добра посмішка була, така ласкава, така гарна. Він заходив на поріг і завжди мені медальку давав або грамоту. А я його цілувала і казала: “Ти найкращий, ти самий дорогий у мене”, — розповіла Лідія Богданова.
З дитинства Богдана Богданова виховувала бабуся. Мама померла, коли хлопчику було 6 років. Закінчивши загальноосвітню школу у 2011 році, він пішов служити.
“У 2011 році він поїхав у Крим, “срочки” він рік відбув і три роки контракту. Потім, як окупований Крим став, вони виходити почали, там у них 1 200 з чимось (прим. авт. людей) була частина, 900 там залишилось, а 300 з чимось сюди повернулись. І я сказала: “Ну шо ж Богданчик робитимемо? Чи, може, там залишайся, чи шо?”. А він відповів: “Ти шо?! Та якщо я зраджу один раз, то мені ніхто тоді ніколи не повірить. Не можна так”. Таких, сказав, не люблять”, — поділилася спогадами Лідія Олексіївна.
Через кілька місяців після повернення додому, внук пішов за контрактом у 79 десантно-штурмову бригаду, служив на Донеччині.
“Це був січень 2015 року. І він 20 чи 23 поїхав другий раз, а в нього 31 День Народження. І він мені показав (прим. авт. фото), що він вже на позиції. Це було Опитне. Тому що вони там і в Авдіївці були. Це 79 була, десантно-штурмова і недалеко вони були від аеропорту, того що бомбили весь час”, — згадала Лідія Богданова.
Потім була 72 механізована бригада імені Чорних запорожців і Луганщина.
“На них там був “нальот” в Золотому. І по телевізору показували цей “нальот”. Ми так переживали.. А Богдан сказав: “Бог милував, ми якраз тоді помінялись, як “нальот” був”. Це було якраз взимку, то він же теж хвалився. Мороз, розповідав, пробирав до кісток. Виходили вони на охорону, на чергування. То хватав лопату в окопі і копав, щоб нагрітись хоч трохи. Бачила по телевізору, як хлопці їсти варять, там каструлі та чайники такі чорні. Спитала: “Богдан, і у вас таке оце чорне все?”. А він відповів: “Та добре б, аби ми могли хоч в такому посуді варити. Сказав, що у них 50-100 метрів (прим. авт. до ворожих позицій), то вони не могли і запалити навіть вогонь”, — розповіла Лідія Олексіївна.
У 2020-му році Богдан Богданов звільнився зі служби й повернувся до цивільного життя. Так було до початку повномасштабного вторгнення.
“Як почалася війна, він одразу побіг. Але йому сказали, що там набрано все, поки треба чекати. І він цілий місяць чекав, бігав і все казав: “Та чого ж мене не беруть? Я ж все знаю, я ж вмію”. А тоді ото раз.. що за добу йому сказали збиратися і він за добу й поїхав”, — згадала Лідія Богданова.
Воював Богдан Богданов спочатку на Харківському напрямку, а пізніше на Донеччині. Загинув під час ворожого артобстрілу 30 травня.
“В той день загинули навіть медпрацівники. Приїхала медслужба забирати – це сам медбрат нам казав, бо ми зв’язувались із ним. І він розповів, що вони якраз стояли, приїхали забирати “трьохсотих”. А в Бодьки тільки 27 травня після бою була контузія. Але контузія слабенька, весь час ми телефонували й питали, як він там. Говорили, що почувається нормально, на позиції, але ось таке в нього невелике поранення. Тоді хлопці-очевидці розповідали, що і військовослужбовці там були й техніка була і там було бабахнуто, ця кинута ракета”, — розповіла Лідія Олексіївна.
Чи належить одне з тіл Богдану Богданову дізнавались за допомогою ДНК-тесту, його результату очікували понад чотири місяці.
“Перше ми здали ДНК батька і хромосоми, шось не підтвердились, потім почали вдруге здавати. А потім же оце все довго розслідування йшло і вже 7 жовтня ми знову поїхали в Дніпро і нам вручили з СБУ Донецького документ про те, що от такий батько може бути такому й такому на 99,9% рідним”, — поділилася спогадами Лідія Олексіївна.
Перепоховали старшого солдата Богдана Богданова на Олександрівському кладовищі Лебедина 18 листопада 2022 року. До того він був похований на Краснопільському кладовищі Дніпра, під табличкою із написом НЄ-1069.
“17 листопада у Русланки, це мама його, був день народження. А в листопаді ми почали готуватись, щоб перезахоронення зробити. В мене таке відчуття було, невже на Русланкин день народження прийде він? І 17 листопада ми внука якраз привозимо. Ну, доця, зустрічай свого синочка.. Якраз тобі на день народження подарунок”, — розповіла бабуся загиблого військового Лідія Богданова.
31 січня Богдану Богданову мало б виповнитись 30 років. До цієї дати на стіні Лебединської школи №1, де навчався загиблий військовослужбовець, встановили пам’ятну дошку.
