Історія переселенки, яка організувала банк речей у Сумах
До буремних подій на сході України вона з чоловіком та троє їхніх дітей мешкали в Донецьку.
На їхню долю прийшлося багато випробувань. Тікали з-під обстрілів, переховувалися та кочували з дітьми по Україні, шукаючи захисток. Часом безвихідь опускала руки та не давала жодних перспектив. Утім, ця жінка не здавалася. Адже нею керував материнський інстинкт – огородити дітей від небезпеки, одягти та нагодувати їх. Зайшовши у порожню орендовану квартиру в Сумах, Марина навіть не могла подумати, що вже зовсім скоро підійме на ноги не лише своїх трьох, а й сотні чужих дітей.
Їхали на два тижні, а залишилися назовсім
До Сум Марина Лозікова з чоловіком та трьома дітьми приїхали восени 2014. Тоді вже, згадує, у Донецьку, де вони жили, на повну літали «гради», ввели комендантську годину. Перебувати там було небезпечно, адже до окупації родина усіляко показувала свою проукраїнську позицію. Діти ходили до школи із синьо-жовтими стрічками та розвішували національну символіку в громадських місцях.
“Після того, як створили ДНР самопроголошену, далі жити в Донецьку було страшно. Чоловіка у будь-який момент могли забрати служити в армію ополченців. У мене на руках тримісячний Сашко та ще двоє старших діток. Мій материнський інстинкт підказував мені, що треба чимдуж тікати звідси. Будь-куди, але тікати. І так ми зібрали речі, які були необхідні на перший час, і поїхали до Маріуполя. Їхали на два тижні, а залишилися там на два місяці. Спочатку вірилося, що українська армія швидко прогонить із міста окупантів… але чим далі, тим віра в це втрачалася. Тому ми родиною вирішили їхати в Суми. Там я народилася і навчалася, там залишилися знайомі”, – розповіла Марина Лозікова.
Жити стали в орендованій квартирі. Порожні стіни, мінімум меблів – таким був інтер’єр нової домівки, згадує Марина. Утім, тут не стріляли. Допомога для вимушених переселенців у Сумах була погано організована, розповідає жінка. Вона спершу навіть не мала в що одягти дітей своїх. У чоловіка-шахтаря роботи немає, сама – в декретній відпустці. Почали виплачувати допомогу для внутрішньо переміщених осіб, але її ледь вистачало прогодувати велику родину.
“На новому місці без підтримки було дуже важко, інколи навіть здавалося приходив відчай. Куди не глянь, скрізь глухий кут. Ні роботи, ні елементарного одягу, ні грошей на нього. Дорослі б то ще перебилися так-сяк, а от діти… У мене чесно почали опускатися руки, я не знала, як нагодувати дітей…”, – говорить Марина Лозікава.
Тоді жінка почала стукати у всі двері та розсилати листи із проханням про допомогу в різні куточки України. Просила допомогти з елементарними речами: одягом, підгузками, дитячим харчуванням. І її листи-прохання не залишилися без відповідей.
“Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці, Тернопіль, Київ, Полтава…. Це перші, хто активно включився до допомоги. На нашу адресу в Сумах почали присилати посилки. У тих дарунках зовсім незнайомих мені досі людей було все: дитяче харчування, одяг, підгузки, одним словом, було в що одягтися та що їсти. Усього цього ставало дедалі більше. Для однієї родини цього було вже забагато. Я почала списуватися, шукати контакти таких самих вимушених переселенців як і я, щоб поділитися з ними”, – згадує Марина Лозікова.
Банк речей
Від доброти та щедрості людей з усієї України квартира сім’ї Лозікових почала перетворюватися на склад. Присилали все, згадує жінка. Було вдосталь одягу для дітей, для неї та чоловіка, були посилки із продуктами харчування, із дитячими кашами і прикормами. Ще б трохи і благодійні посилки заполонили все помешкання. Тож Марина почала навколо себе гуртувати тих, кому також потрібна допомога, і почала ділитися цими дарунками.
“Те, що нам дають, ми почали віддавати. Спочатку це було дві-три родини, далі ставало таких все більше. І як на диво, більше й допомоги цієї ставало. Таке було відчуття, наче запустили якийсь потужний механізм добрих справ. І, на щастя, його не можна було зупинити. Так і зародилася наша благодійна організація «Регіональний центр кризовим сім’ям «Добро в кожен дім» у Сумах. Нашої орендованої квартири не вистачало, щоб вмістити все те, що присилають добрі люди з усієї України. Тож я почала просити у міської ради приміщення для складування цієї допомоги, її систематизації та видачі”, – розповіла Марина Лозікова.
Це був актовий зал у приміщенні управління соціального захисту населення. Перше місце прописки добрих справ у Сумах.
Було доволі зручно, говорить Марина. Адже переселенці зверталися до соцслужб за необхідними реєстраційними документами і тут же могли подивитися собі речі. Адже більшість приїхали в нове місто такими ж як і Лозікові, голі-босі. Знайомство із Мариною буквально врятувало від нужди багатодітну маму Оксану.
“Ми теж приїхали в Суми майже без нічого. У чому були одягнуті, те й наше було. А це ж кінець літа був. Дітям потрібно йти до школи, та й на зиму треба були теплі речі. Я в декреті, а чоловіку важко було з роботою спершу. Купити теплі куртки, речі, взуття було неможливо на його одну зарплату та на допомогу за дітьми. Я прочитала в Інтернеті оголошення, що віддають речі для переселенців. І прийшла за адресою. Усього було вдосталь. Мені соромно було спочатку брати. Тож вибрала по мінімуму на перший час для дітей”, – розповіла багатодітна мама-переселенка Оксана.
А от для мами-одиначки Ірини та її новонародженого первістка банк речей виявився справжнім порятунком. “Я дуже вдячна Марині та іншим волонтерам, які роблять цю добру справу. Вони дали мені все, що було необхідне для немовляти. Я написала, що саме потрібно на перший час і вже незабаром мені на орендовану квартиру принесли підгузки, одяг для малого, дитяче харчування, коляску… ну всепереселенка”, – говорить Ірина.
Поступово всі ті, хто хоч раз прийшов у банк речей, і самі долучалися до благодійної справи та стали також допомагати іншим. А роботи вистачало для всіх. Потрібно було максимально поширити інформацію про те, де можна отримати речі безкоштовно, вести списки переселенців. Поступово робота благодійної організації виходила на новий рівень. Марині вдалося підключити потужний німецький проект, який надавав уже пайки для нужденних.
“Залучити благодійників із Німеччини вдалося завдяки особистим знайомствам. Через Інтернет я списалася із представниками діаспори та почала з ними спілкуватися. Ті ж навзаєм запропонували допомогу із їжею для жителів Донбасу. Однокласник моєї кузини, який мешкав у Хемніце. Згодом знайшлися й інші знайомі з Кельна та Дюсельдорфа. Вони почали збирати допомогу. І що головне, це була спеціалізована допомога для людей з інвалідністю. Адже тут, у Сумах, важко було знайти, приміром, візки інвалідні, підгузки для дорослих, милиці, інші спеціалізовані речі та обладнання”, – говорить Марина Лозікова.
ГО «Добро у кожен дім» переросла в об’єднання переселенців із Донбасу та Луганщини. В основному були задіяні жінки в декреті, мати-одиначки, багатодітні. Вони залучали на власних зв’язках, через знайомих благодійні організації України, Німеччини, Швейцарії та акумулювали їх в потужну підтримку для нужденних.
Ми даємо не рибу, а вудку
Організація працює вже три роки і на сьогодні повністю змінила підхід до роботи. Спочатку роздавали все, що хто просив, згадує переселенка Марина. Далі ж систему роботи почали удосконалювати. Пропрацювавши майже рік у режимі «бери скільки хочеш і що хочеш», ми склали списки переселенців, які до нас зверталися. Ми знали про потреби кожної родини, кожної людини. Ці списки, звичайно що змінювалися. Хтось повертався назад додому, хтось переїздив до іншого міста. Ті, хто залишилися, почали отримувати адресну допомогу. Такого немає, що ми взяли сім’ю на список і тепер маємо все життя її годувати та одягати. Ми повинні забезпечити ще те, щоб вона змогла само реалізуватися тут у Сумській області». Для цього організація переселенців почала співпрацювати із фондом «Сагасітас Україна», «Карітас. Харків» та «Донецьк SOS».
Марина разом з іншими волонтерами шукала підприємців, які б погодилися працювати за державною програмою відшкодування коштів за кожне місце роботи зайняте переселенцями. Так вдавалося зводити тих, хто шукає роботу, і тих, хто готовий її надати. “Працюючи в такому режимі, ми побачили, що серед переселенців багато тих, які катастрофічно не хотіли працювати, мовляв держава повинна їх забезпечувати до кінця життя. Із цими людьми наша організація, яка заснована на ентузіазмі таких же самих переселенців, не хотіла мати справу та позбавляла можливості отримувати допомогу у нашому банку речей”, – говорить Марина Лозікова.
Добрі справи йдуть по колу
Поступово за три роки благодійна організація, яка створювалася для допомоги переселенцям, переросла в рух, який піклується про нужденних Сумської області. Допомога нині надається не лише переселенцям, а всім потребуючим без виключення. Найбільше сюди звертаються люди, які потрапили у складні життєві ситуації, багатодітні родини, матері-одиначки, люди з інвалідністю.
“Допомагали нам, допоможемо й ми – такий у нас тепер принцип. Ми пишаємося тим, що за три роки із нужденних завдяки хорошим людям перетворилися в тих, хто допомагає. Тим самим довели, що добро повертається. Ми разом із іншими дівчатами-переселенками організовуємо благодійні поїздки в інтернати області, возимо туди речі та засоби гігієни. Усе настільки автоматизовано стало, що нам, приміром, інтернат подає заявку-список необхідного, ми пробиваємо по своїй базі, що є, що треба знайти. І так зі світу по нитці… і назбираємо необхідне”, – говорить Марина Лозікова.
Велика допомога надається від української діаспори в Німеччині.
Звідти приходять посилки із чоловічими речами. Їх волонтери відправляють військовим української армії на схід. Також переселенці організували правову допомогу. Для цього залучили юристів та адвокатів організації «Донбас SOS». Вони приїздять до Сум, консультують, беруться за вирішення складних судових питань. Переселенці також допомагають онкохворим дітям.
“До Великодня мамочки-переселенки разом зі своїми дітками шили зайчиків, сердечка. Потім відправляли їх на ярмарки до Німеччини, там їх продавали, а гроші поверталися на Україну онкохворим дітям. Це також була адресна допомога. Я переконана, що добро повертається. І якщо ти робиш хороші справи, то у будь-якій ситуації не залишишся без допомоги. Це такий собі кругообіг добра у світі”, – додає Марина Лозікова.
Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.
Джерело: spec-kor.com.ua