Глухівчанка у Норвегії винайшла спосіб допомагати захисникам України
30-річна Наталія П`ятигор живе в двох вимірах: фізично – у Норвегії, а душею – в рідному Глухові. Як попри відстань ій вдалося мобілізувати власний ресурс на допомогу нашим воїнам?
Іноді обставини загоняють в глухий кут, вимагаючи термінового прийняття рішення. Вибір без вибору – така собі безальтернативність, коли доводиться керуватися інстинктами самозбереження. Згодом результат доленосних дій неодмінно залишає спогади і вибудовує ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків. Якщо спростити філософське ствердження, то того вимагали хвилі Всесвіту, а якщо просто “то так мусило бути”. Саме так і сталося в житті глухівчанки.
Холодним лютневим ранком разом з мамою Наталія виїхала з Глухова до Житомирської області відвідати бабусю. Дівчина навіть не здогадувалася, що повернеться додому дуже не скоро. Причина крилася зовсім не у хитромудрих перипетіях долі, все було на порядок гірше – розпочалася руйнівна кривава війна. Істотні корективи вніс логістичний фактор, адже транспорт на той час перестав ходити, а шляхи до рідного міста були ризикованими та за свідченнями тих, хто наважився добратися до Глухова з інших географічних точок країни – вкрай небезпечними. Нескінченні тривожні новини про терор ворожої армії сковували в діях, а в повітрі повисло питання “що робити далі?”.
Між тим, телефон розривався від дзвінків рідної сестри, яка 11 років тому виїхала до Норвегії і за цей час встигла там адаптуватися – саме Віта наполягала на воз`єднані сім`ї до перемоги України. Порадившись один з одним, П`ятигори наважилися перечекати темні часи на землях Скандинавії. Так, найближчим локомотивом, склавши усе життя в одну валізку, вони вирушили до півострову.
Завдяки злагодженим діям місцевого волонтерського руху Наталію з сім`єю забезпечили тимчасовим житлом і всім необхідним. Жителі провінційного Флесбергу з теплотою і турботою поставилися до вимушених переселенців – кожен намагався підтримати і словом, і ділом. Як зазначає співрозмовниця, люди там дуже привітні, ввічливі, щирі. Пізніше дівчина з батьками перебралися жити до сестри.
За 7 місяців перебування на чужині Наталія перейнялася місцевим колоритом, культурою та традиціями країни. Зараз відвідує мовні курси, щоб влаштуватися на гідну роботу. А попутно, починаючи з червня разом з сестрою вони виступили ініціаторами продуктивної ідеї, яка вже дає плідні результати. За прикладом Олександра Мірошниченко, з яким знайомі з пелюшок, сестри П`ятигор організували місце під здачу вторсировини, доходи від якої витрачають на допомогу ЗСУ. Місцеві схвально віднеслися до бажання сестер підтримати українських воїнів і відносять пляшки до кемпінгу, де і розташована приймальня.
У такий спосіб, знаходячись за тисячі кілометрів від рідної домівки, Наталія прагне бути корисною. Разом з Вітою вони збирають кошти на спорядження й амуніцію для наших захисників, закуповують спальні мішки, теплий одяг. А потім придбане добро разом із смаколиками передають на малу Батьківщину давньому другові. Він же, у свою чергу, забезпечує надісланими з Норвегії пакунками товаришів по службі.
“Спочатку я допомагала другу, який нині боронить Україну, потім почала підтримувати і його побратимів. Згодом зі мною на зв`язок вийшов Саша Мірошниченко і зараз допомога йде через нього. Робимо це не для піару, а від щирого серця.”, – роз`яснює Наталія.
Під час розмови добродійка зітхає, що їх внески скромні, бо коштів не вистачає на закупівлю дороговартісної оптики, або генераторів. Та все ж таки, якщо вже вдаватись до порівнянь, то не кожен наш співвітчизник за кордоном винайшов спосіб допомогати армії. Тому, вчинок героїні статті гідний шани.
А ще Наталія відверто зізнається, як сумує за Глуховом – рідним містом, де пройшли дитинство і юність. Вона говорить, що вимушений від`їзд не зі стін родинного гнізда став для неї ніби незакритим гештальтом, це бентежило її тривалий час. Тому, як тільки видалась нагода Наталія відвідала Глухів, побачилася з друзями, надихалася милим серцю повітрям. А після – виїхала назад до родини, як того потребували обставини.
В перелік планів нашої землячки входить неодмінне повернення до Гетьманської столиці, а поки, попри значну відстань, вона продовжить підтримувати мужніх воїнів не тільки красним словом, а добрими справами!
Наталія разом з сестрою Вітою
