Історія переселенців із Глухівщини, які врятували свою велику пасіку від війни

Ірина та Віктор Новикови раніше жили в селі Улановому Глухівського району, що за кілька кілометрів від російського кордону. Дружина вчителювала в місцевій школі, а чоловік господарював. Утримували чимале хазяйство — 4 корови, 2 бики, а ще — свиней та багато птиці. Молоко і м’ясо зазвичай збували підприємцям, пише Високий замок.

Також була на обійсті велика пасіка. Зрештою, бджіл у цьому населеному пункті тримали чи не на кожному подвір’ї, адже поряд — сади, ліси, луги, де достатньо різноманітних медоносів.

Та внаслідок російської агресії все пішло шкереберть. Від вибухів здригалася земля, розвалювалися будинки, гину­ли односельці, худоба. Здава­лося, таке жахіття триватиме безконечно.

Тож восени минулого року родина вирішила залишити рід­ну домівку й переїхала в інший кінець області – до с. Дубовичів Конотопського району. Всю худобу дешево спродали. А от вулики, яких близько сотні, збу­вати пошкодували. Їх удалося перевезти.

Тепер сім’я обживається на новому місці, де придбали са­дибу, й поступово відтворює колишнє господарство. Вже завели свиней, птицю і навіть купили коня. Тож обробляють землю, зарекомендували себе справжніми працелюбами. Від­радно, що вони не загубилися в перипетіях війни, а стали для інших прикладом незламності.

Як і раніше, вимушено пе­реміщені особи значну увагу приділяють бджолам. Після пе­реселення крилаті трудівниці провели зиму просто неба. По­передньо пан Віктор нагодував їх цукровим сиропом. На щас­тя, обійшлося без падежу.

Герой нашої розповіді утри­мує комах уже два десятиліття — відтоді, як брат Андрій пода­рував йому два рої української степової. Упродовж останніх п’яти років має представників породи Бакфаст.

— А чому саме їх? — запи­тую.

— Бо надзвичайно продук­тивні, працьовиті, спокійні, стійкі до хвороб.

Пан Віктор із болем у серці пригадує пасіку в рідному Ула­новому. З нею кочував по різ­них місцинах. Тому отримував високі взятки. Нерідко за сезон вдавалося реалізовувати по 6−7 тонн цілющого продукту.

Найбільш медоносні роки — 2013, 2018 та 2024-й. Тоді з кожного вулика одержував по­над центнер бурштинового продукту. А колись, пам’ятає, одна сім’я дала аж 150 кг меду! Справжній рекорд!

А як буде на новому місці, поки що невідомо. Через кіль­ка днів уперше проводитимуть відкачування. Відтак побачать результати.

Улюблений мед родини — ли­повий. Хоча мають і ріпаковий, соняшниковий, із різнотрав’я, акації. Бо вони теж запашні та корисні.

Новикови живуть і працюють дружно. Чоловікові допомага­ють дружина Ірина, син Богдан та дочка-школярка Кристина. Спільними зусиллями вони ви­рішують проблеми, розширю­ють пасіку. А частину отримано­го меду передають воїнам ЗСУ.

hlukhiv.info

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ