Історія військовослужбовця з позивним “Крот”, який нині боронить Сумщину
Командир артилерійського взводу 35 Сумського полку Нацгвардії України з позивним “Крот” приєднався до війська у 2020 році, після строкової служби. Брав участь в Операції Об’єднаних Сил на Донеччині. Після завершення контракту повернувся в цивільне життя і поїхав на заробітки до Польщі. На початку повномасштабної війни чоловік повернувся і став на захист країни. Спочатку служив у піхоті, а за півтора року пішов в артилерію. Про свій бойовий шлях, втрати і мрії військовослужбовець розповів Суспільному.
Мріє військовий повернутися до спокійного життя і побувати на матчі улюбленої футбольної команди “Шахтар”, бажано на Донбас-Арені. Та нині, каже, його обов’язок – захищати рідну землю. “Мене змотивувало на повернення в Україну, по-перше, те, що війська РФ прийшли на нашу землю. І вони не повинні бути тут. Це наша земля, ми тут господарі і це ми тут заправляємо. По-друге, я хотів дуже потрапити в Маріуполь, тому що в мене там дуже багато було друзів, дуже багато було знайомих. Деякі з них зараз ще сидять у полоні, деякі залишилися, на жаль, там. Це мене дуже сильно змотивувало і для мене це була така мотивація number one просто”, — розповів “Крот”.
У Маріуполь, розповідає військовослужбовець, потрапити йому не вдалося. Повернувшись, він приєднався до бригади “Азов” і обороняв країну на Донеччині. Рідним про повернення спочатку не сказав.
“Я наробив заздалегідь там, знаєте, фотографії для мами, типу фотовідгуки, ну, типу такого. Ну і кожен день там я їй скидав по дві фотографії: там ми шпаклюємо, там красимо, там ще щось. І вона не знала, що я приїхав в Україну до того моменту, поки ми не пішли на перший бойовий вихід у Донецьку область. Ми пішли на перший бойовий вихід. Я зник зі зв’язку на два тижні”, — поділився військовослужбовець.
“Як виявилося, мама подала мене в якийсь розшук: пропав син. Я не знаю, там дуже багато було дзвінків. Я включив просто телефон. Як зараз пам’ятаю, я просто відкриваю телефон і протягом хвилин 20 він не міг заспокоїтися. Просто сповіщення приходять, приходять, приходять і приходять. Я тоді нарахував більше 200 пропущених дзвінків. SMS на телефоні, у соцмережах я взагалі мовчу, скільки там було всього. Згодом отримав на горіхи, як-то кажуть, від мами. Ну, це таке діло. Вона мені сказала: “Чого ти мені нічого не сказав?” Ну я кажу: “Я не знав, що так вийде”. Кажу: “Ну так, вийшло вже якось так…”, — додав “Крот”
Під час оборони Донеччини чоловік служив у піхоті. Був командиром відділення.
“Велика Новосілка, Времівка, Нескучне, ми були там. На той час, як ми туди заїхали, там проти нас стояла 810 Кримська морська піхота. Там дуже була така обстановка дуже тяжка. Вони давили, дуже давили, обстріли, танки їхали, дуже багато стріляли, авіація, артилерія”, — розповів чоловік.
Найскладніше на посаді командира, каже військовослужбовець, — відповідальність за життя особового складу, а також виконання ним бойових задач.
“Треба зробити так, щоб цей боєць вийшов на позицію, дійшов туди, провів там певний час і повернувся цілий та неушкоджений. Це залежить насамперед від підготовки, дисципліни, бо дисципліна — це саме головне, я рахую. Без дисципліни неможливо працювати. І бували такі хлопці, що було дуже складно з ними працювати, бо ці характери, ну, характер у людей різний і дуже складно знайти підхід до кожного. Командир відділення — це сержант. І він для особового складу, як тато, мама, брат, сестра, він повинен заміняти тобі всіх. Насамперед це впливає на виконання задач”, — додав “Крот”.
У жовтні 2022 року піхотинці “Азова” під керівництвом Головного Управління розвідки брали участь у штурмі Запорізького “Енергодару”.
“Плили десь три з половиною години по Дніпру, катерами. Я вже бачив ці реактори. Вони вистрілили освітлювальними боєприпасами по нас, засвітили і ми просто посередині Дніпра. Я кричу нашому штурману: “Давай до берега пливти, бо зараз, якщо нас підіб’ють, ми ж, кажу, всі потонемо”. Ми ж почали вже відстрілюватися, по нам почали вести вогонь із крупнокаліберних кулеметів, і потім ми вже почули, що летить гвинтокрил. Відпрацювали наші “Хімарси”, там міномети працювали з берега. Як нам сказали, ціль операції була досягнута. На жаль, там була одна в нас втрата. Це був штурман одного човна”.
У серпні 2023 року військовослужбовець перевівся з “Азова” в 35 Сумський полк Нацгвардії України – спочатку в підрозділ піхоти, а за кілька місяців – в артилеристи.
“І з командиром уже перейшли в цей підрозділ, у самохідну нашу артилерійську батарею і розпочали вже наш бойовий шлях саме з Покровського напрямку. Було дуже спочатку якось і сумно, і важко морально, постійні наради, пошуки позицій, всякі такі моменти, але ми, так би мовити, не втрачали, не падав наш бойовий дух. У принципі, на Покровську ми попрацювали не дуже довго, десь із півтора місяці”.
Вслід за Покровськом був Серебрянський ліс на Луганщині, потім знову Донеччина і оборона селища Нью-Йорк. Восени 2024 року підрозділ перекинули під Вовчанськ, на Харківщину.
“Там було вже більше FPV на оптоволокні. Вони саме його вже тестували. Це була російська група “Судний день”, як він у них називається, “Рубікон” група була у них там. І вони там тренувалися оптоволокном. У нас є відео з їхніх каналів саме цього влучання в нашу машину”, — поділився “Крот”.
Проте доводилось і втрачати побратимів. Найбільш болісною, каже військовослужбовець, була для нього загибель найближчого друга Віктора з позивним “Таха”:
“Це була зима. Був дуже такий складний період. Я якраз змінився тоді з позиції, прийшов уже відпочивати. І хлопці виходять по рації та кажуть, що десь ходять російські війська, бо ми чули, що собаки гавкають. І тут починається стрільба, хлопці починають з позиції відстрілюватися. І вийшло так, що “Таха” вийшов за саму будівлю, присів — і вистріл. Снайпер був, ми вже тоді зрозуміли, то був снайпер. І вийшло так, що куля пройшла по прикладу, поверх плити, заділа аорту, пройшла через все тіло, відрикошетила від задньої плити, зайшла знову в тіло і вийшла через бік”.
“У нього залишилася донечка. Ми зараз з нею спілкуємося. Я їй там відправляв свої шеврони, там різні солодощі, приїздив до неї в Дніпро, ми ходили, гуляли. Я стараюся кожен рік, кожен рік у дату його смерті, потрапити до нього на могилу, посидіти, поспілкуватися. Скільки ми разом пройшли, для мене він став як брат, і я для нього”, — додав військовослужбовець.
Нині його підрозділ служить на Сумщині. Окрім визначених військових завдань, каже, додалися й нові:
“У нас зараз є трішки молодого поповнення. Ми їх трішки навчаємо зараз по своїй специфіці, оскільки вони поїдуть на базовий курс військової підготовки на два місяці. Зараз ми їх трішки підготуємо, щоб їм було легше в плані медичної допомоги, щоб вони вже знали по протоколу “Марч”, як правильно там турнікет накладати, бо деякі за майже чотири роки повномасштабного вторгнення не вміють навіть накласти турнікет”.
З кожним днем нестача людей у війську стає відчутнішою, розповідає командир артилерійського взводу. Так, його побратиму – бойовому медику – довелося кілька місяців бути заряджаючим гармати, бо не було кому це робити.
“Зараз мало хто хоче йти до війська, дуже мало. Знаю дуже багато людей, які, так би мовити, чоловіки в лапках, яким 35-40 років, — вони сидять. І деякі з них із квартири вже не виходили близько 10 місяців. Каже: “Я боюся, мені страшно”. Я кажу: “Усім страшно. Усі бояться. Не бояться тільки дурні”. Ну кажу: “Це треба прийняти”. І в основному, коли їх забирають уже ТЦК, вони вже починають тобі телефонувати і казати: “А можна до тебе?” Я кажу: “А я тобі тиждень тому пропонував прийти до мене і працювати з нами”. – «Та ну я…» Ну, так і виходить. Їдуть хлопці вже відповідно до інших бригад”, — поділився “Крот”.
“У нас ще є посади, різні посади: номери обслуги, радіотелефоністи і ще є декілька на водіїв. Тому, якщо хтось бажає, то, я думаю, можна знайти контакти. Є у Фейсбуці — офіційна сторінка 35-го полку. Там усі є контакти нашого рекрутингового центру, туди телефонують і вже, відповідно, можна прийти на співбесіду і вибрати собі підрозділ, де б ти хотів далі проходити свою військову службу”.
За сумлінне виконання бойових завдань командира самохідного артилерійського взводу кілька місяців тому нагородили орденом “За мужність”. Розповів про плани після закінчення війни:
“Те, що я залишуся в армії — це 10 відсотків зі 100. Хотілося б уже більш спокійного життя, більш якогось сімейного, десь кудись поїхати для початку відпочити, насамперед відвідати футбольні матчі «Шахтаря» в якихось європейських містах. Ну, краще було б на Донбас-Арені». А так уже побачимо, як життя покаже”, — поділився “Крот”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ