Жінка працювала швачкою у «Побуткомбінаті», а ще мала додатковий заробіток – шила та вишивала речі на замовлення, як то казали «на дому», адже мала дбати про добробут своїх трьох дітейсамостійно, бо чоловік рано пішов із життя.

Також пані Раїса залюблена у квіти, займалася вирощуванням і майстерно виготовляла їх штучні копії для весільних віночків та просто для краси.

Хоч роки вже не ті, руки не слухаються, зір підводить, бачить лише на одне око, Раїса Олександрівна і зараз не може всидіти без роботи, завжди шукає для себе заняття. Того дня в обідню пору журналісти газети “Перемога” застали її у будинку, жінка відпочивала після того, як пофарбувала частину свого паркану.

Так життя склалося, що на схилі літ вона живе сама. Одна донька мешкає у Славгороді, друга – у Білорусі, а син – у Дніпрі. Пані Раїса готує собі їжу самотужки, щоправда просить свою помічницю Ольгу почистити овочі та їх понакришувати. Каже, що сусіди у неї дуже гарні, допомагають, за необхідності, коли почувається погано, сусідка – медсестра може зробити необхідну ін’єкцію.

А ще Раїса Олександрівна через волонтерів спочатку сумських, а зараз «Бджілок Краснопільщини» допомагає нашим військовим. Цього разу вирішила передати швейну машинку, щоб «бджілки» змогли швидше шити для воїнів нижню білизну, та все необхідне, а також наладнала тканину для рушників та кілька сотень гривень.

«Швейну машинку, якщо підійде, нехай дівчата забирають, їм потрібніше. Кожного місяця з пенсії виділяю небагато – 200-300 гривень передаю Віті з «Бджілок Краснопільшини», вони знають, що необхідно купити хлопцям. У мене було багато тканини, адже колись працювала у Побуткомбінаті. Кілька років тому нарізала 20 метрів різноколірної тканини на стьожки, онук відвіз у Суми волонтерам на маскувальні сітки. Мій син – військовий пенсіонер, підтримує сумських волонтерів, хоча мешкає у Дніпрі, але кошти їм переказує щомісяця».

Жінка цікавиться новинами, про які дізнається з телебачення та соцмереж.

Раїса Олександрівна вважає, що коли кожен виділить пару сотень гривень на допомогу ЗСУ – це буде велика справа.

«Дивлюся, учора дівчата-«бджілки» знову збирають, думаю, треба зателефонувати, хай приїдуть
візьмуть гроші. У мене все є, коштів – хай і невелика пенсія, вистачає.
Звісно, за газ взимку багато платити доводиться, але нічого. Немало коштів на ліки йде, вони не дешеві. Але я завжди дякую Богові за своїх дітей, онуків, правнуків. Гарно мені жити, дуже гарно, правда здоров’я немає, але зараз і сімнадцятирічні зі слабким здоров’ям. Аби лише тихо було, скінчилася війна та настав мир».

krasnews.com.ua

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах