“Мені перед сином не соромно”: бойовий шлях солдата Олександра Маслова
Сумчанин Олександр Маслов разом із сином Богданом стали на захист України з першого дня широкомасштабного вторгнення. Богдан Маслов загинув у жовтні 2022 року, батько продовжує воювати, тепер не тільки за країну, а й за сина.
Олександр розповідає: вирішив стати на захист країни у перший же день вторгнення, хоча до цього працював електриком і з військового досвіду мав тільки строкову службу 30 років тому.
“У нас родичі живуть в Краснопільському районі, дуже-дуже близько біля кордону. І вони нам зателефонували близько 5-ї години ранку, сказали, що почалося масове вторгнення, рвуться снаряди. Я взяв жінку, ми заправили машину, в такий час ажіотажу не було, можна було спокійно заправитися, ні черг, ніде нічого. Я сказав родині: “Збирайтеся – і якнайдалі”, а вони відповіли: “Ні, ми залишимось”. Ми зі старшим сином, Богданом, взяли речі, він тільки строкову службу пройшов влітку, і пішли у військкомат”, – згадав Олександр Маслов.
Півтора року тому, у складі роти охорони, Олександр Маслов брав участь у деокупації Сумської області. Під селом Стеблянки на Лебединщині підрозділ взяв у полон групу російських військових.
“Получилось так: сама російська армія пішла вперед, а 24 лютого “ДНРівці” залишилися там їх прикривати. Вийшло так, що тільки 22 полонених. Двоє дуже не захотіли здаватися. Але ми спрацювали, село визволили, і тих всіх передали до СБУ”, – розповів військовослужбовець.
Батька й сина відправили у різні підрозділи. Син Богдан потрапив до добровольчого батальйону, а батько – у тероборону. Тероборонівців відвезли в артучилище, де вони отримали зброю, боєприпаси й прийняли бій з російською колоною. 25 лютого 2022 року підрозділ вивели з артучилища, а наступного дня повідомили про розформування. Хлопці розійшлися додому чекати наказу. В той же день сформували новий підрозділ, і Олександр знову пішов на службу.
“Зайняли позицію на виїзді біля ресторану “Хуторок” навпроти СТО. Загородили, приїхали вантажівки, виклали блоки на мосту, і ми зайняли оборону на перехресті. У нас тоді вже з’явився гранатометник, гарний кулеметник, добрі люди привезли “коктейлі Молотова”. І з тієї пори став там блок-пост, з 26 лютого”, – згадав Олександр Маслов.
На блокпосту обстрілювали російську військову техніку, тримали оборону на своєму напрямку, працювали за межами міста. Олександр розповідає про перше бойове завдання, коли він власноруч зупинив ворожу колону, підірвавши один з танків.
“Він зупинився, все, колона не знає, що їй робити, або дорога замінована, або їх вислідили. І почали вони обстрілювати. Оце було перший раз страшно. Спочатку дрібна зброя автоматична, а потім почали БМП працювати. Гілки сипляться, а я повзу, тікаю, з одним автоматом. Свою справу я зробив, а з одним автоматом проти армади я ж не попру. Я був там один у лісі. І я спустився в ярок, переждав там. Вони розвернулися – і обрано в Росію”, – згадав Олександр Маслов.
Якраз у той час підрозділ, де служив Олександр Маслов, увійшов до структури Збройних сил. Після деокупації Сумщини рота військових включили до складу окремого стрілецького батальйону і після навчання відправили у Чернігівську область. Там побудували кілька ліній оборони, в жовтні отримали наказ їхати на навчання, а потім – на Донеччину.
“Потрапив я таким чином під Вугледар. Ми там зайняли оборону і її тримали, два місяці в окопах. Час такий був гучний, скажемо так. Перші втрати, перші контузії, перші бої. За два місяці в окопах, грязні, немиті, буржуйку не розпалиш, бо там не можна цього робити, тому що не дай бог замітять дим або гарячу трубу – вважай, тебе немає. Як вийшли із Донецької області, всім дали по грамоті. “Хлопці, ви молодці, респект, уважуха, таких, як ви, ми ще не бачили”. Ну, то є добре. Нас звідти вивели, змінили нас інші хлопці, звичайна ротація, одні приходять, інші йдуть”, – згадав Олександр Маслов.
Тієї осені син Олександра Богдан теж воював на Донеччині. Він загинув 18 жовтня. Йому був 21 рік.
“Вони були в окопах, і почався обстріл. І прилетіло прямо в окоп йому під ноги. І получається він собою закрив всіх інших. Загинув мій хлопець, захищаючи Україну. Після його загибелі я вже потрапив на Донбас. Мені перед сином не буде соромно, коли я з ним зустрінусь. Він годинами мріяв: велика родина, велика хата і велика зла собака. Тільки він розпочинав своє життя, роботу якусь знайшов, тільки починав свою діяльність – і війна. Нічого він не встиг”.
26 квітня на сесії Сумської міської ради Богдану Маслову надали звання “Почесний громадянин міста Суми” посмертно.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ