“Ми падали, закривали руками голову і лежали”. Як живе Хотінська громада
У 12 селах Хотінської громади, розташованих по лінії державного кордону з Росією, залишаються жити близько п’яти тисяч мешканців. Про це Суспільному розповів голова громади Микола Торяник. Як живе Хотінська громада — далі у матеріалі.
Тринадцятий рік працює у місцевій школі одного із сіл громади Ірина Коротенко. За словами жінки, у закладі все організовано для навчання, втім наразі освітній процес доводиться здійснювати дистанційно.
“Дуже часто у нас ідуть артобстріли. Повітряні тривоги так, як і по всій Сумській області, але ми ще потерпаємо і від артобстрілів, і тому наші діти не мають такої можливості, щоб відвідувати школу. Школа працює дистанційно, ми виходимо до діток, але намагаємося їх відволікати від оцих страшних подій. У нас у школі є шкільний автобус. Канікули були, возили діток в місто до театру”, – пояснює заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірина Коротенко.
Про життя у селі під час повномасштабного вторгнення, пані Ірина згадує зі сльозами на очах.
“Я пам’ятаю, як ми з разом з директором Людмилою Вікторівною і ще одним заступником ходили кожного дня до цієї школи. На період війни жодного дня не було, щоб ми були вдома. Розпочався артобстріл і ми всі вискакували з приміщення, можливо, у нас ще не було такого досвіду, що треба бігти в підвал і ми бігли на стадіон. І, коли були “приходи”, ми падали, закривали руками голову, і лежали. Але ми чули, що дерева ламалися поряд з нами. Це було найстрашніше”, – ділиться спогадами Ірина Коротенко.
Бібліотекарка Тетяна Кривошапко додає, що відвідувачів у книгозбірні не стало менше. Крім того, говорить, це місце слугує для багатьох людей ще й осередком спілкування.
“Люди живуть в постійному стресі, і навіть ті, хто до війни не були нашими читачами, зараз відвідують бібліотеку. Багато людей пенсійного віку. Різні заходи ми проводим — і для пенсіонерів і для діток. Щоправда, діток багатенько у нас виїхали. Бібліотека — це не тільки книги, це і спілкування. Спілкування — головне”, – пояснює Тетяна Кривошапко.
Обстріли у селі чутно кожного дня, розповідає т.в.о начальниці відділу культури, молоді, спорту та туризму Людмила Іванченко. За її словами, вже на слух навчилися визначати постріли та влучання.
“Саме коли був обстріл, коли “прилетіло” по училищу до нас і розбило спортзал, я знаходилась у цьому приміщенні, відійшла від вікон, бо тут дуже страшно було”, – згадує пані Людмила.
Хотінська громада продовжує перебувати у зоні бойових дій, як розповідає голова громади Микола Торяник.
“Ситуація складна безперечно у нашій громаді, як і в інших, але вона контрольована. Я думаю, що все, що ми можемо зробити для забезпечення нормального функціонування і життя наших людей, ми це робимо. Є бомбосховища, є заклади і всі вони працюють. З 24 лютого жоден заклад не зачинявся у нас. Безперечно, все, що ми можемо, маленькими проектами ми робимо самі за ті маленькі кошти, які є у нас, але великі проекти — бомбосховище 5 мільйонів і та сама дорога, яка була зруйнована, то ми звертаємось до влади”, – пояснив Микола Торяник.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ