На Сумщині суд став на захист колаборанта?

Нещодавнє рішення Лебединського районного суду Сумської області викликало шквал обурення. Суддя частково задовольнив позов Володимира Древаля, присудивши йому понад 60 000 гривень матеріальної та моральної компенсації. На перший погляд, це звичайна справа про відшкодування шкоди, але її обставини та прецедент, який вона створює, виходять далеко за рамки побутового конфлікту.

Хто такий Древаль і в чому суть конфлікту?

Володимир Древаль — чоловік, який, згідно з офіційними документами, до 2020 року був офіційно працевлаштований у Москві на підприємстві «ОДК», що виробляє двигуни для військової авіації та ракет, якими ледь не щодня Росія обстрілює територію України.

За його ж словами, після конфлікту із Стеблянком у 2020 році він не зміг повернутися до РФ і втратив роботу з виробництва військової техніки. І, що найцинічніше, однією з вимог його позову було відшкодування збитків саме за цю втрату, а ще зі квитки на потяг із “м. москва до м.Лебедина”:

Стеблянко, у свою чергу, стверджує, що Древаль, навпаки, заявляв у суді, що шкодує, що не допомагає Росії виробляти ракети. Ця інформація є ключовою, адже вона малює портрет позивача не як невинної жертви, а як людини, яка по суті допомагала готувати Росії повномасштабне вторгнення, працювала на це зі всім завзяттям, ще до початку повномасштабного вторгнення (а можливо, і після), була безпосередньо залучена до роботи на військово-промисловий комплекс країни-агресора.

Суд проігнорував контекст війни

Незважаючи на ці обставини, суд ухвалив рішення на користь Древаля.

Це рішення викликає цілком логічні запитання:

• Чи є виправданим відшкодування збитків особі, яка працювала на ворога, навіть якщо це було до 2022 року?
• Чому суд не взяв до уваги моральний аспект — що робота на військовий комплекс РФ є, по суті, колабораціонізмом, незалежно від термінів?
• Чому НІХТО не звернув уваги на той факт, що пан Древаль вів переписку із головним виробником російської зброї корпорацією “Ростех” уже після повномасштабного вторгнення, тобто уже після 24 лютого 2022 року?
• Чи не створює це рішення небезпечний прецедент?

Небезпечний прецедент: дорога відкрита для “ДНР/ЛНР” та російських військовослужбовців?

Саме цей останній пункт є найтривожнішим. Якщо український суд присуджує компенсацію людині, яка працювала на російську оборонку, що заважає завтра подати позов жителям так званих “ЛДНР”, які воювали на боці сепаратистів чи представникам російської армії? Чи не можуть вони вимагати компенсацію, скажімо, за поранення, отримані від ЗСУ?

Це абсурдна, але цілком реальна перспектива. Рішення суду по суті легітимізує “жертву” з боку агресора та його поплічників, ставлячи під сумнів моральні та правові принципи, на яких має базуватися українське правосуддя в умовах війни.

Це рішення — не просто помилка, а сигнал, що в нашій судовій системі досі немає чіткого усвідомлення того, що ми перебуваємо у стані війни, і що дії, які допомагають ворогу та його посібникам-колаборантам, не можуть бути виправдані чи винагороджені. Українське правосуддя має бути на стороні тих, хто захищає країну, а не тих, хто співпрацював з агресором. Інакше подібні рішення підриватимуть довіру до державних інститутів і розмиватимуть поняття справедливості.

PS. Будемо надіятися що така ситуація приверне увагу правоохоронних органів і колаборанти на Сумщині більше не будуть отримувати так зухвало висуджувати матеріальну допомогу.